FANDOM


Украї́нська па́ртія соціалі́стів-федералі́стів (УПСФ, популярно — есефи) — ліберально-демократична партія, що оформилася у червні 1917 року з колишніх членів Української Демократично-Радикальної Партії (1905 — 1908) та Товариства Українських Поступовців (1908 — 1917), які після з'їзду ТУП 7 — 8 квітня 1917 року перетворилися на Союз Українських Автономістів-Федералістів, а з вересня на УПСФ.

Нова політична ситуація, що склалася наприкінці 1918 р. із відновленням Української Народної Республіки (УНР) під проводом Директорії, поставила Українську партію соціалістів-федералістів (УРСФ) у досить складне становище. Здобутий соціалістами-федералістами за часів Гетьманату образ однієї з найбільш впливових українських політичних партій не сприймався новими провідниками України, які значною мірою орієнтувалися на більшовицькі методи розв’язання політичних та соціально-економічних проблем. Але Директорія УНР не могла повністю проігнорувати УПСФ з огляду на її значний інтелектуальний і кадровий потенціал. Результатом стало досить широке представництво членів УПСФ на дипломатичні службі. Вважаючи, що лише угода з Антантою забезпечить незалежність України, соціалісти-федералісти з грудня 1918 р. проводять інтенсивні переговори з представниками Антанти.

Однак головні сподівання УПСФ були пов’язані з її намірами стати урядовою партією, що не знаходило відгуку в Директорії, головну політичну лінію якої визначали соціалісти. На початку 1919 р. УПСФ зосереджує значні зусилля на спробах об’єднання всіх демократичних сил України, як українських, так і неукраїнських, але зусилля партії виявилися марними.

Відновлення УНР зумовило істотні зрушення в партійній ідеології. Лівішою стає позиція УПСФ у деяких соціально-економічних питаннях. Так, соціалісти-федералісти заявили про необхідність часткової тимчасової націоналізації промисловості, про недоцільність повного відшкодування поміщикам за вивласнену землю. Чіткішою ставала позиція партії і в питанні зміцнення державності України. Політичними орієнтирами УПСФ залишалися принципи народоправства та залучення до державного будівництва всіх класів і націй України, що зумовило негативне ставлення партії до ідеї Трудового конгресу України, у виборах до якого соціалісти-федералісти все ж узяли небезрезультатну участь.

З військовими поразками УНР та евакуацією урядових структур з Києва серед керівництва УПСФ виникли розбіжності у поглядах на перспективи визвольної боротьби України: більшість Головного комітету партії на чолі з М. Корчинським вирішила виїхати з Києва разом з урядовими структурами УНР, меншість на чолі з С. Єфремовим та А. Ніковським залишилася в Києві з метою збереження українських національно-культурних здобутків.

В лютому – березні 1919 р. п’ять представників УПСФ входили в буржуазно-демократичний уряд, але істотних політичних кроків в умовах викликаної військовою поразкою УНР дезорганізації державного апарату їм здійснити не вдалося. Свою негативну роль в цьому відіграла і загалом пасивна політика керівництва УПСФ, яке з ряду причин воліло зайняти досить обережну позицію щодо урядової влади. Соціалістам-федералістам явно бракувало політичної впевненості, якої вдосталь було в українських соціалістів. До того ж останні за допомогою солідарного з ними С Петлюри невдовзі повернули втрачені урядові позиції. В цих умовах УПСФ закликала соціалістичний уряд відмовитися від “більшовицьких експериментів” в організації влади, залучити до державної роботи всі українські політичні сили, уникати насильницьких дій у внутрішньополітичній боротьбі. Соціалістам-федералістам вдалося в досить несприятливих умовах певний час видавати загалом опозиційні уряду газети “Новий шлях” та “Трудовий шлях”. Ідея залучення до державної роботи широких кіл українського громадянства, яку сповідувала УПСФ, безумовно сприяла б, в разі її реалізації, зміцненню державності України навіть за тих екстремальних умов.

Оскільки соціалісти, особливо есери, були рішуче проти залучення представників буржуазно-демократичних партій в уряд, останні реалізували ідею УПСФ і об’єдналися в Український національно-державний союз, головою якого було обрано лідера “унеерівської” частини партії М. Корчинського.

За складних для УНР міжнародних обставин УПСФ не відійшла від сприйнятого нею принципу – федерування України з будь-ким повинно передувати її утвердження як самостійної держави. Така позиція партії повністю унеможливлювала її легальну діяльність на захоплених більшовиками й денікінцями територіях та призводила до переслідувань її членів. У багатьох місцевостях організації УПСФ були повністю ліквідовані і не діяли навіть нелегально.

Київські соціалісти-федералісти на чолі з С. Єфремовим та А. Ніковським відігравали визначальну роль в організації та діяльності деяких антирадянських та антиденікінських підпільних організацій. 31 серпня було організовано Комітет об’єднаних українських громадських організацій (Громадський комітет), платформа якого ґрунтувалася на ідеях української демократичної державності, боротьби з більшовизмом, аграрної реформи, забезпечення громадських і національних прав усім громадянам України. Лідери київських соціалістів-федералістів виконували також суто партійні функції, вирішуючи без погодження з більшістю Головного комітету партії навіть принципові питання.

Значною мірою завдяки насамперед заходам соціалістів-федералістів урядова політика УНР з серпня 1919 р. зазнала деяких декларативних змін у демократичному напрямі. хоча й не змінилася у принциповому плані. Ідея демократичної організації влади, зокрема, через сформування коаліційного уряду, за що виступала УПСФ разом з іншими буржуазно-демократичними партіями, так і залишилася нереалізованою.

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.

Відвідайте інші вікіпроекти на Вікія!

Випадкова вікі