FANDOM


Украї́нська демократи́чно-хліборо́бська па́ртія (УДХП) — українська політична партія консервативного напряму. Заснована в травні 1917 року за ініціативою Сергія Шемета, М. Боярського, В. Шкляра, Л. Климова, М. Макаренка. Установчі збори відбулися 29 червня 1917 року в Лубнах за участі 1 500 селян та 20 дідичів. Спочатку партія мала назву Українська демократична партія.

еволюційні події 1917-1920 рр. в Україні, як відомо, спричинилися до надзвичайної активізації діяльності політичних партій. Більше того, цей час покликав до життя нові політичні організації, завданням яких було розв’язання нагальних проблем життя українського народу. Серед таких проблем чільне місце посідало земельне питання, яке набуло особливої гостроти влітку 1917 року.

У свідомості селянської бідноти міцно вкорінився міф про необхідність ліквідації приватної власності на землю й розподілу її за принципом зрівнялівки. Ці прагнення підігрівалися агітацією лівих партій, особливо есерівської. Категоричними противниками „чорнопередільних” намірів виступали заможні селяни, які вважали, що посягання на право приватної власності на землю призведе до анархії в аграрних відносинах і посилить розруху в сільському господарстві. Цю позицію поділяли відомі діячі Полтавщини, які влітку 1917 року з метою збереження приватної власності на землю та відстоювання прав заможних селян організували Українську демократичну хліборобську партію (далі – УДХП).

Формування УДХП розпочалося з роботи організаційної комісії, що зголосилася на утворення крайової хліборобської організації. До неї увійшли Сергій Шемет – брат Володимира Шемета, свого часу член І Державної Думи, а також голова Лубенської повітової земської управи М. Боярський, член цієї управи Л. Климов, агроном В. Шкляр і деякі місцеві діячі. Ця комісія оголосила про утворення нової політичної організації під назвою Українська демократична партія (УДП). Партія з такою назвою існувала ще в 1904-1905 рр, але потім злилася з Українською радикальною партією в об’єднану Українську радикально-демократичну партію (УРДП), зберігаючи при цьому права внутрішньопартійної автономії. Певно, організатори спочатку мали на меті відродження УДП, у програмі якої передбачався викуп поміщицьких маєтків при збереженні приватної власності на землю, а також автономія України в складі федеративної Російської держави.

Про існування УДП в червні 1917 року від С. Шемета дізнався видатний український громадсько-політичний діяч, науковець-історик, теоретик-політолог В’ячеслав Липинський, котрого революційні події застали в Полтаві в якості начальника кінного резерву на Павленках. Із С. Шеметом він познайомився на хліборобському з’їзді в Полтаві. В. Липинський став членом Управи партії і організував у Полтаві її відділ.

29 червня 1917 року в Лубнах, у приміщенні Лубенської чоловічої гімназії відбулися установчі збори УДХП. У них узяли участь близько 800 селян та 200 представників української інтелігенції. Головою зборів обрали Л. Климова, а з проектом програми майбутньої партії виступив С. Шемет. Діяльність партії мала ґрунтуватися на таких фундаментальних принципах: суверенність українського народу; приватна власність як основа народного господарства; парцеляція за викуп поміщицьких маєтків для задоволення потреб малоземельних селян і залишення в руках попередніх власників такої кількості землі, яку встановить Український сейм [3, с. 63].

Було підготовлено три редакції програми УДХП – В. Липинським, С. Шеметом та В. Андрієвським. Планувалося опублікувати всі три проекти, але надрукований був лише один, авторство якого належить В. Липинському. Саме він і став офіційною програмою нової партії. І саме В. Липинський запропонував нову назву партійної організації – Українська демократична хліборобська партія. А представлена ним програма якнайповніше відповідала духу і букві цієї назви. Документ називався „Нарис програми Української Демократичної Хліборобської Партії” і починався з констатації того, що „...священне та непохитне право кожної нації на повне самовизначення...стало законом революції”, а „Український народ хоче і має право бути народом вільним. Він рівний всім іншим культурним народам світу і має повне право сам за себе своєю волею рішати свою долю”.

Обґрунтовуючи ідею суверенітету українського народу В. Липинський підкреслює: „Історія наша учить нас, що повним національним життям жив наш народ тільки тоді, коли він користувався на землі повнотою своїх суверенних прав (Держава Київська), або ж, після втрати своєї державності, тоді, коли в ньому зі стихійною силою прокидались змагання до цих утрачених прав (Козаччина)”. В. Липинський наголошує, що „...українська національна ідея тільки тоді в силі оживити собою українську етнографічну масу коли вона йде поруч із ідеєю суверенітету українського народу; коли вона кличе до повного національного визволення і на місто рабської служби чужим державним організаціям ставить змагання до створення власної держави”. Такі радикальні оцінки означали не що інше, як рішуче відокремлення України від Росії і розбудову власної суверенної держави.

Добре розуміючи, що відсутність власного державницького досвіду значно ускладнить боротьбу за розбудову суверенної держави, В. Липинський пропонує партії об’єднати зусилля всього хліборобського населення, яке й витворить ту провідну верству, що забезпечить успішне функціонування власної Української держави. Він зазначає: „Політична власть на Україні повинна належати в першій мірі представникам українського селянства і город не повинен диктувати свою волю українському селу. Україна – край хліборобів, і українська держава мусить стати державою хліборобів”.

Показовим у плані еволюції поглядів В. Липинського на державу є другий розділ програми УДХП „Лад на Україні”. Відомо, що, вивчаючи історію Хмельниччини в дореволюційний період В. Липинський дійшов висновку, що найкращою формою державного устрою для України може бути лише гетьманська монархія. Тому на перший погляд дивним видається демократичний проект державного устрою, викладений В. Липинським у програмі УДХП. Визначення форм державного устрою він відносить до компетенції Українських установчих зборів. На цих зборах УДХП повинна відстоювати республіку, в якій законодавча влада належатиме парламенту (Сейму), а виконавча – Генеральному Секретаріатові (Раді Міністрів).

Особливо цікавим, на наш погляд, є третій розділ програми: „Справи економічні”, де подано розгорнуте обґрунтування аграрної складової програми УДХП. Слід зауважити, що побудована вона на ґрунтовному аналізі аграрних відносин в Україні, що вигідно вирізняє її серед аграрних проектів інших українських партій того часу. В програмі, зокрема, зазначено, що „в найважливішій для нас справі земельній ми мислимо майбутню Вільну хліборобську Україну, як край високо розвиненого, інтенсивного фермерського господарства. Ми будемо йти до того, щоб зникли якнайшвидше пережитки нашої національної неволі: величезні поміщицькі латифундії, котрі могли існувати при дешевих робочих руках, темноті народній та піддержці пануючих держав, і – витворені панщиною – великі, скупчені та бідні українські села”. Їхнє місце, на думку В. Липинського, повинні „...зайняти розкинуті рясно по всій українській землі хутори трудового українського селянства, на яких український хлібороб, об’єднаний в могутні кооперативні товариства, добуває з нашої родючої землі трудом своїм і своєї сім’ї максимум того, що вона може дати”.

Програма УДХП передбачала утворення українського державного земельного фонду, в який перейдуть конфісковані казенні, кабінетські, удільні, монастирські землі, а також землі приватних власників, котрі законодавчим порядком, у міру потреби переходитимуть за викупом по справедливій оцінці у власність держави, поверх певної, установленої законом (не нижче трудової) норми. В. Липинський був переконаний, що селянин, заплативши за землю й отримавши «купчу», буде почуватись на цій землі справжнім господарем.

Програма УДХП, розроблена В. Липинським, була опублікована в жовтні 1917 р. У ній він значно розширив політичні та економічні програмові засади УДХП, прийняті при заснуванні партії. Новими стали положення про необхідність формування провідної верстви суспільства з державницькою свідомістю, співіснування орендної та приватновласницької форм землеволодіння, встановлення державного контролю за національним господарством тощо.

Із позицій, викладених у програмному документі, УДХП оцінювала ситуацію, що склалась в Україні на середину 1917 року і висловлювалась за співпрацю з Центральною Радою. Однак ці пропозиції не знайшли належного розуміння й підтримки серед тодішнього керівництва Центральної Ради.

Отже, як бачимо, саме В. Липинський відіграв величезну роль не лише в становленні, а й в ідеологічному оформленні фундаментальних засад діяльності Української демократичної хліборобської партії. Без аналізу програми УДХП як важливого етапу в становленні світогляду В'ячеслава Липинського, як справедливо зауважують дослідники Турченко Ф. та Заліська Н, неможливо зрозуміти його політологічну концепцію, яка остаточно сформувалася у пореволюційний період.

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.

Відвідайте інші вікіпроекти на Вікія!

Випадкова вікі