Fandom

Вікі Українопедія

Теорії походження Русі. Руська земля

366статей у
цій вікі
Add New Page
Коментарі0 Share

Проблема походження Київської Русі — одна з найактуальніших у вітчизняній історіографії. Навколо неї тривалий час велася гостра полеміка між двома таборами науковців — "норманістами" та "антинорманістами".

Норманісти

"Норманісти" вважали, що як державність, такі саму назву "Русь" на київські землі принесли варяги — нормани, вихідці зі Скандинавії, які в добу появи Давньоруської централізованої держави проводили активну воєнну, торгову й політичну діяльність. Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та Л. Шльоцер, які працювали у другій пол. XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі. Свою гіпотезу вони мотивували на основі довільного тлумачення "Повісті временних літ", де йшлося про закликання слов'янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів. З українських учених норманську теорію підтримували О. Єфименко, Д. Дорошенко, Є. Маланюк та ін.

Антинорманісти

"Антинорманісти" рішуче заперечували проти абсолютизації "варязького фактора" в становленні державності русинів і підкреслювали, що слово "Русь" — слов'янського походження і жодним чином не стосується варягів. Антинорманську концепцію започаткував російський учений М. Ломоносов, який написав німецьким історикам гнівного листа, доводячи провідну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Такої самої думки дотримувалася більшість українських істориків, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Вага лій.

Сучасний стан

Сучасна наука, відкидаючи крайнощі обох підходів, визнає, що нормани протягом IX—XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак не вони стали засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на землях сучасної України почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. її перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II — початок VII ст.).

Так само хибною є теза про скандинавське коріння терміна "Русь". Цей етнонім має місцеве походження і тісно пов'язаний з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні. З VII ст. він поширився на групу східнослов'янських племен Середнього Подніпров'я і став їх самоназвою.

Не витримала критичної перевірки і хозарська гіпотеза американського вченого українського походження О. Пріцака, яка виводила давньоруську державність з Хозарського каганату, що розташовувався в пониззі Дону й Волги та на Північному Кавказі. Насправді Русь і Хозарія були паралельними утвореннями, що розвивалися в приблизно однакових хронологічних межах.

Писемні джерела засвідчують перші кроки в становленні централізованої держави на українських землях з VI ст. Важливим моментом у цьому процесі було заснування Києва, котрий, не лише став осередком політичної консолідації Полянського міжплемінного союзу, а й зайняв позиції головного політичного та соціального центру східних слов'ян.

Напри кін. VIII — у першій пол. IX ст. у Середньому Подніпров'ї склалося стабільне проукраїнське державне об'єднання Руська земля. До його складу ввійшли поляни, сіверяни, древляни. За правління нащадків Кия Руська земля посилила вплив на навколишні племена та активізувала зовнішню політику, спрямовану на зміцнення своїх позицій на чорноморських ринках. Наприкін. VIII ст. руський князь Бравлін фактично підпорядкував собі Таврійський півострів. У першій пол. IX ст. русини поширили свій вплив на значну територію Малоазійського узбережжя Чорного моря, що належало Візантії. У 839 р. руське посольство відвідало імператора франків з пропозицією дружби. Це свідчило про вихід молодої держави на міжнародну арену.

Починаючи з VII ст., постійним суперником Русі на південному сході стає Хозарський каганат, який прагнув підкорити деякі слов'янські племена. Однак, зміцнівши, праукраїнська держава зуміла протистояти експансії.

Важливим етапом в історії Руської землі був період князювання у Києві останніх представників династії Києвичів — Діра й Аскольда, що припадає, ймовірно, на 30-ті — поч. 80-х років IX ст. Територія держави охоплювала сучасні Київщину, Чернігівщину та Переяславщину.

У той час Русь не тільки спустошує околиці Візантійської імперії, а й завдає ударів по її столиці — Константинополю. Імператор Візантії змушений був підписати з Руссю союзницький договір, який, по суті, був дипломатичним визнанням останньої.

Активні відносини Руська земля підтримувала і з деякими іншими країнами Близького Сходу та Європи. Це свідчило про утвердження її на історичній арені як могутньої держави середньовіччя, що впевнено входила в коло європейських народів.


Нариси в тему

Питання про походження «руської землі» є одним з найзаплутаніших у вітчизняній і світовій історіографії. Про це повинен знати кожний, хто цікавиться власною історією.

Коли ми замислюємось над питанням, звідки походить сама назва «Русь», то опиняємося мимоволі в полі давно відомої полеміки між «норманіста-ми» та «антинорманістами».

Коротко нагадаємо, щодо табору істориків-нор-маністів належать ті, хто вважає, що як державність, так і саму назву «Русь» на київські землі принесли «варяги», тобто скандінавські народи, які в добу появи Київської держави вели активну військову, торгову й політичну діяльність.

Уперше «норманську» версію про походження Русі як держави висловили німецькі історики XVIII ст. - З.Байер, Г.Міллер, А.Шлецер. Першим їхнім опонентом був М.В.Ломоносов, котрий рішуче виступив проти абсолютизації «варязького фактора» в становленні державності русів.

За тих умов, коли фактів, особливо археологічних, було ще обмаль, полеміка носила не стільки науковий, скільки ідеологічний характер. Йшлося, власне, про своєрідний «державницький патріотизм», речником якого виступив антинорманіст М.В.Ломоносов, та «космополітизм» німецьких учених, які нібито через надмірну роль «варягів» намагалися принизити державотворчу здатність слов'ян. Слід сказати, що «норманізм» дійсно зародився за своєрідних обставин, коли при дворі російських царів середини XVIII ст. великим був вплив німців. Досить згадати регента Бірона й «біронівщину», етнічне походження імператриці Катерини II. Та справа не лише в цьому, а і в тому, що Німеччина, починаючи з Петра І, мала неабиякий інтелектуальний вплив у Росії XVIII ст. Принагідно слід згадати, що й М.В.Ломоносов здобув вищу освіту не де-небудь, а в тій же Німеччині. Але почуття патріотизму брало своє, і знаменитий вчений поклав початок цілому напрямкові в російській, так само як і в українській історіографії, повторюємо, відомому як «антинор-манізм».

Що ж пропонують перші й другі у зв'язку з питанням про походження етноніму «Русь»?

Обмежимося лише деякими, найхарактернішими прикладами. Так чи інакше, до «норманської» версії походження Русі пристає значна більшість учених світу, окрім російських та значної частини українських. Серед відомих російських фахівців-«норманістів» був глибокий дослідник літописів О.Шахматов. Серед українських «норманістів» слід виділити О.Єфименко, Д.Дорошенка, Є.Маланюка.

Суть «норманізму» загалом зводиться до того, що скандинавське плем'я - «варяги», - як про це свідчить літопис, було спочатку вигнане слов'янами за свої етнічні території, «за море», після чого слов'яни відмовилися сплачувати варягам данину і «почали самі в себе володіти; і не було в них правди, і повстав рід на рід; і були усобиці в них, і самі між собою воювати почали. І сказали: «Пошукаємо самі в себе князя, і щоб володів нами, і суди по ряду, по праву». І пішли за море до варягів, до русі, і звалися бо ті варяги русь.

Інші так само зовуться свеї, інші - урмани, аньгляне, інші - готи, от так і ці [прозивалися русь]. І сказали русь, чудь, словени, кривичі і весь: «Земля наша велика і багата, а наряду нема в ній, ідіть княжити і володіти нами». І зібралися три брати з родами своїми, і взяли з собою всю русь, і прийшли найперше до словінів, і поставили город Ладогу, і сів найстарший, Рюрик, в Ладозі, а другий Синеус, - на Біліозері, а третій, Трувор - в Ізборську. І од тих варягів прозвалась земля Руською».

Отже, як бачимо, підставою «норманізму» є свідчення літопису. Але з літописами, які описували події, що відбувалися століттями раніше, ще можна якось дискутувати, встановлюючи пізніші інтерполяції, кон'юнктурну редактуру та ін. Антинорма-ністи, як ми це побачимо надалі, саме на критиці літописних джерел будують свою версію походження Русі. Важче, одначе, з тим фактом, що і досьогодні західнофінське населення визначає шведів за дсіомогою досить красномовного етноніму: «Киоізі» («Русь»). Ця обставина розглядається багатьма істориками як вирішальний доказ на користь «норманської теорії». Існують ще й інші підстави, наприклад, назви Дніпрових порогів, наведені в праці візантійського імператора Костянтина Порфірородного «Управління імперією».

Яким же, на погляд істориків-«норманістів», є походження етноніму «русь», та хто такі «руси» -слов'яни чи варяги?

одночасно, могли започаткувати на предковічних землях полян і слов'ян державність, О.Я.Єфименко мотивує це двома обставинами: бажанням місцевих жителів звільнитися від посягань сильних хазар брати з них данину та забезпечиш охорону торгових шляхів слов'ян у напрямку до Візантії. Останнє увійшло в історію як шлях «із варяг у греки».

Висновок, до якого приходить відомий учений-історик стосовно походження «Русі» та становлення її державності, такий: «Із мовленого вище легко довести, що Русь, яка водворилася в Києві, без особливих труднощів підкорила собі південноруські племена, - спочатку ті, які ближче до Києва, а потім і більш віддалені. Підкорення це, звичайно, не було запрошенням, тобто підкоренням цілком добровільним; але воно не було і завойовницьким».

Ми б назвали цю позицію «пом'якшеним норманізмом», бо автор все ж не погоджується з літописною версією про «запрошення». Одначе, його позиція цілком «норманістська» щодо етнічної належності «русів»: О.Я.Єфименко не вважає їх слов'янами.

До «норманістів» серед відомих українських істориків слід віднести й Д.Дорошенка. Останній зробив багато для історіографії питання, яке ми розглядаємо. Про його «норманістичні» симпатії свідчать сторінки нещодавно перевиданої в Україні праці -«Нарис історії України» (в 2-х тт. - К., 1991), де, зокрема, говориться: «Але були іще сусіди, які хоч і не межували безпосередньо з слов'янськими племенами, які тільки невеличкими колонійками осідали серед безконечних просторів східно-європейської рівнини, але саме цим сусідам довелося відіграти ролю зав'язи, ролю цементу, яким скріплено в одно ціле окремі руські племена, й звести їх в одну політичну систему, в одну державу. Я розумію варягів або норманів. Вони ж, як можна думати, надали отій державі й збитій у ній масі східньо-слов'янських племен одне спільне ім'я, яке залишилося навіки. Це ім'я - Русь».

Цікавим у загальній концепції зазначеного тут історика є те, що він не заперечує, як це прийнято радикальними «норманістами», державність слов'янських племен у доварязьку добу. Полемізуючи з антинорманістами, Д.Дорошенко пише: «Розуміється, не можна заперечити, що деякі, може і всі, східньо-слов'янські племена мали свою державну організацію із своїми місцевими династіями на чолі. Сліди цих місцевих династій задержались подекуди аж до XII в. Але се була, видко, досить слабка організація і, як ми бачили, вона не могла охоронити деякі племена від залежності од хазарів. І ось появляються серед цих племен варяги, скидають місцевих князьків, силою підбивають окремі племена під владу своїх конунгів і сформовують одну велику державу, на чолі якої стоїть варяжська династія Рурика».

І, нарешті, спростовуючи аргументи тих істори-ків-антинорманістів, які вважають, що літописна легенда є історичний міф, створений навмисно, щоб таким чином надати легітимності варязькій династії, Д.Дорошенко зазначає: «Можна добачати в цій легенді, занесеній у літопис, - не забуваймо - яких двісті років після подій, бажання легалізувати початок пануючої в Києві династії, виставляючи його як акт добровільного закликання. Але це не грає істотної ролі. Ми знаємо з історії ряд аналогічних фактів заснування серед тубільчого населення держав як раз тими ж самими скандінавами і в ту ж саму добу: в Нормандії, в Сіцілії, нарешті, в Англії. І там так само переможці скоро засимілювалися з переможеними і що найбільше - залишили свою династію, а подекуди й своє ім'я. Те саме було й у нас»8. Такою «норманістичною» є думка одного з провідних українських істориків першої половини XX ст.

Нарешті, хотілося б звернути увагу ще на одну непересічну постать із тих, хто висловився на користь «варязького» походження Русі. Щоправда, це не стільки думка фахового історика, скільки культуролога. В його міркуваннях ми також зустрічаємо пронорманістичні погляди щодо початків нашої державності. Йдеться про Є.Маланюка. В своїй також нещодавно перевиданій праці «Нариси з історії нашої культури» (К., 1992) Є.Маланюк, полемізуючи з «антинорманістом» М.С.Грушевським, і, всупереч останньому, обстоюючи «варязьку» теорію в походженні нашої державності, зазначає таке: «Шукати джерела назви «Русь» в назві річки «Роси» чи прикметника «русявий», як робить Грушевський, це значить, властиво, ухилятися від прямого шляху, бо ж давно відомо, що: 1) фіни називають шведів «ру-отсі», що 2) тризуб - державний герб Володимира Великого і Ярослава - знаходимо в Данії, що 3) імення перших князів, як імення «русів» на договорах, напр., Олега з Візантією - є скандінавські і т. д. і т. п.».

Найдостеменнішим доказом у справі варязького походження держави Київська Русь Є.Маланюк вважає таке: «Але і існує один факт, на наш нефаховий погляд, такої очевидности і ваги, що всякі дискусії в справі сенсу поняття «русь», а тим самим ролі варяз-тва в будові Київської Держави середньовіччя - стають зайвими. Це той уступ з відомої праці візантійського цісаря (X ст.), Константина Порфірогене-та (Багрянородного), де подано рівнобіжно назви дніпровських порогів у двох мовах: «словенський» і «руський». З того документу випливає недвозначно, що мова «словенська» є українська, ц. т. староукраїнська, а «руська» - поза всякими сумнівами -шведська».

Є.Маланюк вважає, що «варяги» виконали щодо осілого хліборобського населення місію збудника, прищепивши йому почуття «меча» й «держави», коротше, виконали роль «Риму» в нашій історії. «І таким чинником були, без сумніву, нормани, що їх наш літопис зве «варягами»».

Є в Маланюка припущення і критичні міркування щодо літописної легенди в зв'язку із «запрошенням». Так, він вважає, що «варягізація» слов'яно-полянської землі, тобто осереддя формування українського етносу, не була такою ідилічною, як це змальовує нам легенда. Автор припускає, і психологічно та, власне, і фактологічно це цілком зрозуміло, що «варяги мусіли завойовувати, отже, битися. Нападені мусіли боронитися (і то досить дошкульно для варягів) і т. д. Та й племена, що на них варяги натрапили, не роблять своєю вдачею враження надто мирного і лише хліборобсько-покірливого. Трагічний епізод князя Ігоря - чоловіка Ольги - з дерев'янами рисує нам це плем'я зовсім не в" стилі затурканих селюхів: чисто «варязька» помста Ольги, правдоподібно, відносилася до цілком відповідних партнерів».

На завершення сюжету з «української норманіс-тики» додамо, що представники цього напрямку позбавлені психологічного комплексу «враженої національної гідності» від того, що варяги стояли у витоках нашої державності. Мав, очевидно, рацію той-таки Є.Маланюк, коли писав: «Сказати б, що це б'є по нашій національній гордості? Та ж варяги (нормани) заклали підвалини Британської імперії, залишили своє ім'я у Франції (Нормандія), заснували державу на Сіцілії. Нічого особливо принижуючого чи соромливого для нас - перебувати в такім сусідстві - немає».

Отже, ми розглянули лише деякі, але найхарактерніші прояви «норманістичної версії» в українській історіографії, яка охоплює проміжок часу більш, ніж у півстоліття - кінець XIX, коли з'явилася праця О.Я.Єфименко, до середини XX ст., а точніше 1954 р., - час появи зазначеної тут праці Є.Маланюка.

Посилання

Виноски

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.

Відвідайте інші вікіпроекти на Вікія!

Випадкова вікі