FANDOM


Стаття з Файної Меморії

«Ды́вный Дніпр в ты́ху пого́ду, як спокы́йно й пома́лу нысэ́ чырыз лісы́ й го́ры по́вны во́ды свойі́. Ны зворухнэ́; ны захробосты́ть. Ды́высся й ны зна́йіш, йдэ чы ны йдэ ёго́ вэ́лычна шырыня́, і здае́цьця, бы ввэсь вы́лытый вин з шкла і бы сыня́ва люстрана́я доро́га, быз мі́ры в шырыню́, быз конця́ в довжыню́, лыты́ть і в́е́цьця по зылё́ному сві́ты. Лю́бо тоды́ й гаря́чому со́нцёвы огля́нутысь з высочыні́ і опусты́ты лучі́ в хо́лод шклянэ́йі воды́, і ліса́м, шо коло бэ́рога, я́сно освыты́тысь в во́дах. В зылё́ных ку́чырах воны́ збы́лысь ра́зом с полёвы́мы квытка́мы коло во́дэй і, нахылы́вшысь, ды́влецьця на самы́х сыбэ́, шо в воді́, і ны нады́влецьця, і ны наті́шецьця самы́мы собо́ю, і всмі́хуюцьця тым, шо в воді́, і выта́ють йіх, маха́ючы голле́м. В сырэ́дыну Дніпра́ воны́ ны посмі́ють гля́нуты: ныхто́, кро́мы сонця й сыня́вого нэ́ба, ны ды́выцьця в ёго́. Ма́ло яка́я пту́шка долыты́ть до сырэ́дыны Дніпра́. Пы́шный! Ныма́ рыкы́ такэ́йі, як вин, на всім сві́ты. Ды́вный Дніпр і в тэ́плу лі́тню ныч, як всэ засына́е, і чолові́к, і звір, і пту́шка; а Биг оды́н вылы́чно огляда́е нэ́бо й зэ́мню й вылы́чно стря́сае ры́зу. З ры́зы сы́плюцьця зо́ры. Зо́ры горе́ть і сві́теть над сві́том, і всі ра́зом одбыва́юцьця в Дніпро́вы.»
~ 50

 — М. В. Гоголь (якби раптом він був бєларуський Полішук).

Полішуки — люди Волині, — дикі люди, лісові люди, волинські цигани — підвид а розумного, чималий кавалок диких лісових українців, що колись в незапам’ятні часи мало не сполучилися назад із мавпою, тоді мешкали лишень на Поліссі (відкіля назва), до 1991 року мешкали на північ від умовної лінії Володимир-Волинський — Костопіль (Рівненщина) — Радомишль (Житомирщина) — Димер (Київщина)-Остер (Чернігівщина), а нині розплодилися і представлені мало не по Усьому Світу.

Найбільш расовочистий різновид полішука — той, що проживає у сумовитих лісах Волині та Рівненщини, бо житомирсько-києво-чернігівські полішуки, хоч і рідко виходили з лісів, але британськими вченими хибно вважається, що вони були під Совєтами.

Оскільки Полісся сумовито простягається навкруги Прип’яті з Отим Вашим Чорнобилем, усіх полішуків можна територіально поділити на українських, та бєларуських.

В силу українськості зазначеного луркмоару нас більше цікавить український підвид Полішука звичайного.

Мова

Щодо мови — наші українські полішуки вважають себе українцями, хоча… Українці і білоруси позначалися словами «русыні» і «лытвыні», Україна і Білорусь — «Русынь» і «Лытвынь». Отже, є поліщуки українці і бєларуси, але, усе одно вони ПОЛІШУКИ.

«Ой, бАбаньки, бАбаньки, трімАйтєся кўпі, ДубровІца - гОрод вєлікій, мОна заблудІца »
~ 50


— мова щось середнє між білоруською і суржиком.

Кожне окреме село має свої мовні ніштяки, при чому мешканці села стверджують, що саме вони розмовляють вірною українською Напраклад, на північ від Корця… Це той самий Корець, де проходив кордон ПольщІ і Совка. І на Ваше «Здрастє!» Ви обов’язково почуєте расововірну православну відповідь:

«Здрастє за КорцЕм, а у нас "Добрий день"»
~


Так от, північніше від КорцЯ (саме так ставлять там наголос) кажуть все на ў: кўнь, вўл, вўз.

«Відповідно до етимологічного [о] в новозакритих складах під наголосом виступають здебільшого монофтонги [у], [и], [і], [іи] (кун’, вул, кин’, вил, кіин’, віил, кін’, віл та ін.), хоч у пн. говірках цієї групи, а також у надбузько-поліських зустрічаються ще й дифтонги [уо], [уе], [уі], (вуол, муой, вуел, муей, вуіл, куін’ та ін.), які помітно витісняються монофтонгами, зокрема й [ÿ] (вÿл, мÿй та ін.); 2) на місці етимологічного [е] в новозакритих складах під наголосом також виступають звичайні монофтонги [у], [ÿ], [и], а частіше [і] (прин’ýс, прин’ÿс, прин’íс, жíнка, піч, шіст’, с’ім та ін.), хоч у надбузько-поліських говірках зустрічається ще дифтонг [іе] (хміел’ та ін.); 3) давній [Ђ] як у наголошеній, так і в ненаголош. позиції заступається тепер монофтонгом [і] (сн’іг, с’іно, л’іс, л’ісá та ін.), хоч у ненаголош. позиції може бути й [и] (мишóк, писóк та ін.), проте в ряді говірок, зокрема в деяких північніших і в надбузько-поліських, під наголосом зустрічається ще й дифтонг [іе] чи [ие] (с’и́ено, л’іес, т’и́есто та ін.); 4) у ненаголош. позиції [е], [и] зближуються (сеилó, теипéр, пос’íйиш та ін.); 5) ненаголошене [о] зближується з [у] (гуолýбка, куожýх та ін.); 6) поширені звукосполуки [гі], [кі], [xi], поряд з [ги], [ки], [хи], зокрема в пн. частині цих говірок (рокí, мурахí, нóчі та ін.); 7) дзвінкі приголосні в серед. слів перед глухими і в кін. слова втрачають повністю або частково свою дзвінкість (сóлотко, сóлодко, д’íжка, моурóс, сат та ін.); 8) поширеність приставних приголосних [в], [г] (гоувéс, гóко, вýлиц’а, вýсил’ниц’а та ін.); 9) у більшій частині говору наголош. звук а після м’яких і шиплячих приголосних переходить в е (вз’еў, д’éкувати, т’éжко, душ’е); 10) у пн. частині говору в е переходить наголошений а після й (йéма, йéгода, йéблуко).

Граматичні риси З. г.: 1) поширеність закінчення -ови, -еви в дав. в. одн. іменників ч. р. (си́нови, брáтови, дýбови, конéви та ін.); 2) наявність закінчення -и в дав. і місц. в. одн. іменників ж. р. як м’якої, так і твердої групи (ви́шни — на ви́шни, ли́пи — на ли́пи та ін.); 3) уживання паралельних закінчень -ам, -ах і -ом, -ох у дав. і місц. в. мн. іменників ч. р. (волáм — волóм, столáм — столóм та ін.); 4) наявність інф. форм на -ти і -чи, як у пд.-зх. діалектах (ходи́ти, носи́ти, могчи́, пеи(к)чи́ та ін.); 5) наявність складених форм майб. ч. недок. в. типу буду ходи́ти і му ходи́ти; 6) у ряді говірок, зокрема в надбузько-поліських, поширені складені форми майб. ч. типу ходи́лис’мо, ходи́лис’те, а також ходи́лихмо, бýл’іхмо (у деяких надбузько-поліських); 7) поширеність, як і в пд.-зх. діалектах, іменникових утворень із суфіксом -иско відповідно до утворень із суфіксом -ишче в ін. поліських та пд.-сх. діалектах; 8) наявність ряду синтакс. конструкцій, спільних з пд.-зх. діалектами (типу нас булó двох, мен’í боли́т’ головá тощо) та ін.

Особливістю З. г. є нашарування на пн. діалектну основу пд.-зх. діалектних рис. Найбільше пд.-зх. особливостей — у надбузьких говірках, найменше — у берестейських і пінських.»
~ http://litopys.org.ua/ukrmova/um168.htm


А от на північ від Березного — там на О — стОля, кОнь, вОз; там само можна почути такі перли, як

  • Ґаза — гас, керосин;
  • Ґендзюр — велика банка, бутель;
  • Стебка — подвал, погреб;
  • Маринарка — легенький піджак. (Хто не в"їхав — продовжує…)

У автора є певні здогади, що отой Ваший Ґет на іміджбордах пішов від расовополіщуцького Ґета — Це, майбуть від москальського это, чи, радше, білоруського гэта.

Приклад вживання: «Ґета кто к нам прйшоў?», закінчення на ў, як у няўка, так само рабиў, хадзіў, співаў, чи спєваў.

Хто у них президент

Файл:Lukashenko.jpg

Окремі представники, що живуть ближче до Білорусі, на запитання київських журнализдів, «Хто у нас зараз президент?» Відповідають: «А Ві нє знаєтцє? Аляксандр Ригоравіч ЛукашЕнка»

Народні промисли

Полішук вміє робити все, що не потребує нанотехнологій.

Їзде, як бєшений, на Уралі, його ж таки ремонтує з деталей трактора з найбижчага бувшого калгасу, до якого калісь хадзіу на работу, а цяпер…

З гранітів і базальтів виконує пам’ятники, балясини, перила до маєтків тих любих друзів, чиї руки нічого не крали.

Будує все, що можна і не можна побудувати з дерева, каменю, цегли, заліза. Коли полішуки зрозуміли, що війна з німчурою закінчилася, а сталося це не пізніше 1992 року від Р. Х., і доїхали таки до Києва-Москви-Пітера, тамтешні Равшани і Джамшуди почали скромно і нервово палити по кутках. Отже, будівництво отих самих маєтків тих, чиї руки нічого не крали, перейшло поступово до полішуків.

У природньому середовищі вирощує, в залежності від ареалу проживання, мандебурку, бульбу, картоплю, хоча на смак разом із шкварками виявляється, що це одне й те ж.

У якості гончаря може зліпити і випалити терракотового горщика — хрєн отлічіш од трипільського. Але немає часу, бо (дивись вище) заробляє Юахи. Тим більше, шо ті полішуки, які понаєхалі кудись, окрім свого Полісся, розповіли тим, шо вдома, шо в продажу в сталіцах є одноразовий посуд — випалювати і мити нє нужно. Отже, гончарство полішуків повсємесно пішло по3,14здє.

Може також копать, не копать, стругать, рубать, пилять, тощо. При цьому ж окремо — садить картоплі́, і копать картоплі́. Чому окремо, бо копають не заступом, а «копани́цеЙУ» в положенні дупою наперед.

Особливо слід відзначити, що може об’єднуватися у громади полішуків, що потім породжують міцний баттхьорт у москалів, і які потім носять різні цікавенні назви, — як от УПА — Українська Повстанська Армія. Не вірите? УПА вперше з’явилася саме в полішуцьких лісах близ ДубровІци, про яку йшлося вище.

Полішуки — українські єурейі?

«Всех, кто кушает мацу,
Узнаю я по лицу»
~ — з апокрифів

.

Полішук — це комбінований генно-біологічний організм, здатний постійно мутувати / вдосконалюватися, маскуватися у довкіллі під звичайного українця, набувати безцінний досвід та навички, дуже швидко розмножуватися, при цьому не змішуючись із народом-аборигеном, і, як було сказано вище, об’єднуватися у громади. Видає себе мовою, коли дзвонить по мабілє братоўе чи мамцє.

Ці притаманні риси породили серію срачів, що в свою чергу привели до висновку, що Полішуки — це українські єурейі.

Знаменитий вислів, що

«Коли хохол родився - жид заплакав»
~


— свідчить нам лише про недостатню обізнаність тодішніх Британських вчених щодо Полішуків, яких — внаслідок нездатності вирізнити з-поміж інших праукраїнців — вони і називали узагальненим терміном «хохол».

Так от, коли в любому місці, хоч якось придатному для проживання білої людини, з’являється Полішук, решта може нервово підкурювати по кутках і поступово починати пакувати валізи — через певний час тут будуть лишень Полішуки.

Для прикладу Ви пожете періодично понабєгать у Рівне, де Вас навчать розрізняти полішуків з-поміж звичайних «недиких» українців, і продемонструєть їх у природніх місцях існування. І якщо мовчазний полішук ще може викликати сумнів, то полішук, що почав говорити… Краще б він жував.

«У 1973 у Рівному пустили тролейбус. Довідка

Літак пролітає над океаном. І тут пасажири випадково дізнаються, що літаком керує мавпа. Така собі веселенька горила. Страшенна паніка, всі шоковано-розгублені, і лише один сидить у своєму кріслі спокійно, доїдаючи курку з рисом. "Мужчина! Там!! За штурвалом - МАВПА!!!" "Ну то шо? У нас в Рівному тролейбуси водять дівчата з Березного - і нічо»
~


Разом з тим, із недиким українцем полішука споріднює, як не дивно, їжа (ота сама гамка).

Отже, окрім усього кошерного, що їдять єурейі, організм Полішука здатен не подавитися і перетравлювати разом із бараболею (чи, як кажуть над Костополем, картоплЯми) мясо свині, і — як не дивно — САЛО і вареники у сметані.

Релігійні вірування

Полішук ходив би до церкви, якби мав куди ходити.

А так вірить в Ісуса, Марію-Богородицю-Діву, Бабу-Ягу, Лєшого, Того, хто греблі рве, Того, хто в Скалі сидить, Потерчат, Пранців, Маўок і Няўок — при чому, у все це разом і невідривно одне від одного.

В старовину тексти святих писань полішуків вишивалися кольоровими нитками хрестиком на полотні (я сам бачив), і вивішувалися попід рушники в кутах оселі, на зразок, як у недиких українців вивішуються Святі Образи.

Слід відмітити при цьому, що слова Ісуса таки вишивалися і вивішувалися, а от слова Баби-Яги, Лєшого, Того, хто греблі рве, Того, хто в Скалі сидить, Потерчат, Пранців, Маўок і Няўок — НІ.

Хоча висловлювання останніх живо передаються із уст — в уста, із уст — в уста.

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.

Відвідайте інші вікіпроекти на Вікія!

Випадкова вікі