Українопедія
Register
Advertisement
px

Дана стаття є або була Обраним військом.

{{{належність:}}} }}
Половці
Файл:I7XtuCfm7DY.jpg
Дата ліквідації: 1223 р.
Належність: {{{Належність:}}}
Місце походження: Скіфія
Вороги: Київське князівство

Половці (кипчаки, кумани) - середньовічна народність тюркської групи. В 9-10 ст. П. займали степи Пн.-Сх. Казахстану і навколо озера Іртиш. На поч. 11 ст. з'явились у Поволжі. В 1055 половецька орда на чолі з ханом Блушем вперше підійшла до південно-східних границь Русі. Велика територія від західних відрогів Тянь-Шанюдо Дунаю, наякій кочували П., в 11-15ст., називались Дешт-і-Кипчак або Половецька земля. П. вели кочовий спосіб життя (щоб кочувати одній сім'ї, необхідно було мати табун з 25 коней, а також вівці, кози тощо), здійснювали грабіжницькі напади на сусідів, брали участь у міжусобних війнах, які вели руські князі. Протягом 11 ст. П. грабували, захоплювали землі, переходячи з місця на місце, освоювали величезні степові простори. В кін. 11 ст. П. перейшли до постійних зимовищ у басейні Сіверського Дінця. Тут споруджувались їхні святилища зі статуями предків, насипались кургани. В давньоруських літбписах П. вперше згадуються під 1054. З 1055 постійно нападали на Русь, зокрема Київську, Переяславську та Чернігівську землі. Намагаючись захистити кордони Київської дер жави, руські князі робили походи проти кочівників. Після Долобського з'їзду 1110 Володимир Мономах в 1103, 1111 і 1116 разом з ін. князями здійснив три походи проти П., завдавши їм відчутної поразки. Підчас першого походу руські війська досягли берега Азовського моря, де перебували орди ханів Урусобоя, Алтунопоя, Белдуіза. П. були вщент розбиті, а Алтунопой, Урусоба і ще 20 ханів загинули. Під час походів 1111 і 1116 руські дружини здобули половецькі «міста» та численні селища, розташовані на берегах Сіверського Дінця. Половецькі орди з Сіверського Дінця відступили на схід, за Волгу. Після смерті хана Шарукана 40-тисячна орда, очолювана його сином Отроком, відкочувала на Кавказ, де вступила на службу до грузинського царя Давида Будівничого. В Подніпров'ї половецькі орди на чолі з ханами Боняком і Турорканом також здійснювали походи на Візантію та руські землі. На поч. 12 ст. П, повністю освоїли причорноморські та приазовські степи. До цього часу відносяться багато майстерно виготовлених кам'яних статуй, які встановлювались на курганах, зимовищах, при дорогах. Фігури, виготовлені з пісковика, вапняка та червоного граніту, зображують людей з притиснутою до живота двома руками посудиною. На серед. 12 ст. границі половецької землі обмежувались міжріччям Волги і Дону на сході, на півдні -північнокавказькими, кримськими і приазовськими степами, на півночі - р. Сулою, на заході -міжріччям Інгульця і Дніпра. В другій пол. 12 ст. окремі половецькі орди, які згадуються в давньоруських літописах під ім'ям Токсобичі, Єлтукови, Бурчевичі та ін., почали утворювати нові об'єднання, з яких найсильнішими і організованими були Придніпровське і Донське по р. Сіверський Дінець (Біла і Чорна Куманії). На чолі сіверо-донецького (донецького) об'єднання стояв рід відомого хана Шарукана. До цього роду належали також хани Сирчан, Отрок і Кончак, який у другій пол. 12 ст. об'єднав значну частину П. в єдину державу. Ряд кам'яних статуй цього часу, виявлені в середній течії Сіверського Дінця, передають європеоїдні риси половецьких ханів і знаті. Обличчя у них овальні, ніс з горбинкою, вуса прямі або хвилясті. Давньоруський літописець пише про Кончака як могутнього богатиря. Його стійбище знаходилось на березі р. Тора в середній течії Сіверського Дінця. Тут в полоні перебував новгород-сіверський князь Ігор Святославович, після поразки руських дружин під час битви на р. Каяла в 1185 (втік за допомогою половця Лабора). Похід Ігоря Святославовича на П. у 1185 оспіваний у знаменитій поемі «Слово о полку Ігоревім». На поч. 20-х рр. 13 ст. П. зазнали численних поразок від монголо-татар, згодом були розгромлені донські, передкавказькі орди П. та їх союзники - алани. В 1223 П. остаточно були розбиті на р. Калка. Деякі половецькі роди відкочували на Дунай на територію Угорського королівства, інші - у Єгипет (пізніше становили гвардію султана-мамлюків). Більша частина П. залишилась в степах Причорномор'я, увійшла до складу Золотої Орди.

Файл:Premongol-Kipchak.png

Територія розселення половців на початку 13 століття.

Віра половців[]

Джерела свідчать про те, що серед половців було багато християн. Дочки і сини половецьких ханів в літописах часто носять християнські імена, одружуються з нащадками руських, угорських, візантійських правителів. Варто звернути увагу, що в ті часи, так само як і нині, християнином був той, хто вірив у єдиного Всевишнього, Творця неба і землі, визнавав його втілення в образі Спасителя (Ісуса Христа) і носив хрест.

Після утворення Імперії Великого Степу (Монгольської) частина половців приєдналася до війська монголів. Саме вихідці з колишніх половецьких земель складали значну частину війська темника Мамая під час його боротьби з Дмитром Донським. Після поразки у цій битві Мамай відійшов у східноукраїнські і причорноморські степи, його син, нащадок Чингізхана по матері, разом з військом прийняв християнську віру і став під руку великого князя литовського, отримавши з його рук титул князя Глинського і володіння на землях нинішніх Полтавської, Черкаської, Сумської і Чернігівської областей. Так закінчилась історія половців і почалась історія козацтва. Нащадки Мамая і Чингізхана, князі Глинські, Вишневецькі, Острозькі, Дашкевичі, Ружинські стали першими козацькими отаманами.

Файл:-M09P3XhgV4.jpg

Мова половців[]

Щодо мови половців існують суперечливі точки зору. Головні версії дві — версія про тюркську основу цієї мови і версія про слов'янську (болгарську, українську) основу цієї мови. Швидше за все в чомусь праві і та і інша, оскільки в той час, так само як і нині, на землях Східної України проживало населення змішаного походження. Вся історія українських степів — це історія співіснування різних племен і народів, праслав'янських, пратюркських і праугро-фінських. Саме на їх основі створювалися різноманітні племінні союзи, відомі під назвами скіфи, сармати, гіппоподи (росомони), гунни, болгари, хазари, печеніги, половці, монголи тощо.

Відомі половецькі хани[]

  • Боняк
  • Ітлар
  • Кітан
  • Кончак
  • Котян Сутоєвич
  • Тугоркан
  • Юрій Кончакович
  • Ярун
  • Шарукан

Посилання[]

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Скіфська Пектораль Стародавність
( — 300 по Р.Х)
Доісторична УкраїнаПалеолітМезолітНеолітТрипільська культураКімерійці
СкіфиСарматиАнтичні міста Північного Причорномор'я
Знак Володимира Раннє Середньовіччя
(300—1240)
ГотиАнтиГуниВенедиСхідні слов'яниХозарський каганатКиївська Русь
ПоловціКнязівство ФеодороХерсонес
Герб Галицько-Волинського князівства Пізнє Середньовіччя
(1240—1569)
Галицько-Волинське князівствоКиївське князівствоВелике князівство Литовське
Королівство ПольськеЗолота ОрдаКримське ханство
Герб Війська Запоріжського Козаччина
(1569 — 1775)
Запорозька СічРіч ПосполитаХмельниччинаГетьманщинаКоліївщина
Малий герб Новий час
(1775 — 1917)
Російська імперія: МалоросіяСлобожанщинаНоворосіяКубань
Османська Імперія: Чортомлицька СічОлешківська СічЗадунайська Січ
Австро-Угорщина: ГаличинаБуковинаЗакарпаття
Великий герб Новітній час
(1917 — 1991)
Революція: УНРУкраїнська ДержаваЗУНРКубанська Народна Республіка
Зелена УкраїнаКНРСРСР : УРСРКарпатська УкраїнаУПАРеволюція на граніті
Герб України Сучасність
(після 1991)
Незалежна УкраїнаПомаранчева революція
Advertisement