Користувач:Usik64/Олександр Невський: святий чи зрадник

«Православный храм имени св. Александра Невского, с.Хотов, Киево-Святошинского района», — такі реквізити можна прочитати не лише на храмі с. Хотів.

Святий рівноапостольний...

І взагалі просто красавчег

Хто ж такий Олександр Невський? Що хорошого зробив він для українського народу, який і сьогодні, у 21 сторіччі, святопоминає його світлу пам'ять в українських храмах разом із промосковськими батюшками?

Чому він Невський?

-Як чому? Ти що, історію не вчив, — обуриться будь-який учорашній школяр. Олександра нарекли Невським на честь перемоги над псами-лицарями Тевтонського Ордену в ході історичного Льодового побоїща.

Ага, ясно. А в якому році було Побоїще?

-У 1242 — ти шо, вопше мутний?

ОК, і це ясно... Ну що ж, давайте спробуємо копнути

Коли Москва постала?

Російська історична наука, не тільки романівська, але й радянська, всі діяння зі "збирання землі російської" обожнювала . Найжорстокіші варварські дії московської еліти з поневолення сусідніх народів і завоювання чужих земель завжди оцінювалися як "фактор історично позитивний". Народи, прилучені до "російських земель", за період поневолення, зазнавали жахливого геноциду, поголовного винищення національних еліт, примусового зросійщення, грубого відторгнення від рідної землі. Така жорстока правда історії. Великороси привчені бачити в своїй історії тільки великі, доблесні діяння. І ми, неросійські люди, які спізнали всю трагедію зросійщення, зобов'язані відкрити зворотний, доволі брудний бік "збирання землі російської". Російський народ має право й повинен знати свою сувору історичну правду.
Отже, ми з вами підійшли до дуже відповідального періоду в російській історії — до перших років підкорення землі Моксель татаро-монголами.

Роки прилучення суздальської землі до складу Монгольської імперії (1238 — 1330) в російській історичній науці викладаються емоційно, мимохідь, як часи страждань, сліз і горя. За емоціями і звірянням почуттів не видно історичних фактів і їх чесного аналізу, оскільки великоросійські історики свідомо приховували стратегічний момент походження Московії.

Нам, звичайним читачам, робітникам, селянам, московський істеблішмент ніколи не дозволяв зазирнути глибоко в той ще не спотворений період російської історії. Про нього мовилося мимохідь, мовляв, немає нічого серйозного. Здавалося б — чому? У тому часі немає нічого секретного. Але тут і криється відповідь: у ті роки закладалися наріжні камені історії Російської держави.

Отже, в чому тут таємниця?

А вона в тому, що Московія як князівство вперше з'явилася 1277 року з "височайшого повеління" татаро-монгольського Суверена, і була вона звичайним улусом Золотої Орди. Тобто сам "град Москва", і Московське князівство-улус з'явилися не в часи великого Київського князювання, не з волі київських князів, а в часи татаро-монголів із веління ханів Золотої Орди на території, підвладній династії Чингісидів.

Цього ми ніколи не знайдемо у великоросійських дослідженнях. На такі думки у великоросів накладено табу. Інакше — величезний історичний парадокс: князівство-улус, створене ханами Орди в складі Великої Імперії, привласнило собі згодом право "збирання землі російської", тобто — слов'янської.

Не існувало ні Москви, ні московського князівства до 1237 —1238 років, часу приходу татаро-монголів на суздальську землю. Не згадується Москва як місто або селище і в європейській історії того часу.

Ось як описує ті страшні часи ростовсько-суздальської землі професор С. М. Соловйов:
"У 1237 році прийшли зі східної країни на Рязанську землю, лісом, безбожні татари із царем Батиєм...
Звідти пішли на великого князя Юрія; одні йшли до Ростова, другі до Ярославля, треті на Волгу й на Городець, і заполонили все по Волзі аж до Галича-Володимирського; інші пішли до Переяславля і взяли його; відтак заполонили всю країну і міста: Юр'єв, Дмитрів, Волок, Твер, аж до Торжка не було місця, де б не завоювали; по всій країні Ростовській і Суздальській взяли чотирнадцять міст, крім слобід і погостів, протягом лише лютого..."
. Але де ж першоджерела навали Батия?
Послухаймо:
"Ця країна за Танаїдом (Доном) дуже красива, має ріки й ліси. На півночі є величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме: Моксель, які не мають ніякого закону, чисті язичники. Міст у них нема, а живуть вони в маленьких хатинах у лісах, їхній государ і більша частина люду були вбиті в Германії. Саме Татари вели їх разом із собою до вступу в Германію, тому Моксель дуже схвалюють Германців, сподіваючись, що за їхнього посередництва вони ще звільняться від рабства Татар"

Батий лише раз, у 1237—1238 роках, пройшовся по суздальській землі від Липецька до Торжка і Твері. Рубрук повідав історію подорожі, що відбувалася в 1253—1254 роках. У його словах криється істина. Але про це поговоримо дещо згодом. Тим часом звернімося до фактів, викладених російською історією:
"5 березня 1303 року помер князь Данило Московський...
Московське князівство було настільки маленьке, що Данило, зважаючи на все, не став ділити його на частки між своїми п'ятьма синами. Старший із них, Юрій, одержав Московське князювання... Молодші брати Юрія — Олександр, Борис, Іван та Афанасій взяли участь у цій боротьбі як підручні.

Ну а до чого тут Невський?

Послухаймо далі.

"Олександр пробув в Орді майже рік... По дорозі назад ... 42-літній великий князь захворів і помер 14 листопада 1263 року в Городці на Волзі... Після смерті Олександра ... одержали: Дмитро — Переяславль, Андрій — Городець. Молодший Данило (народився 1261 року) став через якийсь час першим московським князем, і від нього пішла династія московських ... князів і царів "

Таким чином, ми встановили першого московського князя та декілька істин, а саме:

• 1. До 1303 року Москва як поселення і як князівство була настільки маленькою, що розділити її на два "престоли" виявилося неможливо.
• 2. Москва як князівство виникла на рубежі сімдесятих років, і першим князем Москви, тобто власником "престолу", був молодший син Олександра Невського — Данило, який народився в 1261 році.

Ці факти підтверджують історики М. М. Карамзін, С. М. Соловйов, В. О. Ключевський та інші.

Нагадаєм читачам: саме 1272 року було проведено третій перепис населення у володіннях Золотої Орди, де зафіксована поява поселення Москва. Таким чином ми підійшли до другого питання, яке цікавить нас: чому спадкоємець Олександра Невського отримав дозвіл на створення нового поселення? За які заслуги перед Золотою Ордою?
Відповіді на ці питання криються не у вигаданих легендах про Олександра Невського, а в суворій правді його діянь і вчинків.
Отже, розглянемо життєвий шлях князя Олександра спочатку за російськими хвалебними джерелами. Навіть вони, якщо їх проаналізувати, виявляються суперечливими.
Джерела імперії й досі рік народження Олександра встановлюють приблизно— 1221-й, народився у Переяславлі-Залеському, тобто в "Залешанській землі".

Великі баталії?

Першу так звану "велику" перемогу Олександр, згідно з "великоросійськими писаннями", здобув 15 липня 1240 року. Того дня на чолі власної дружини він напав на шведів, які висадилися на берег Неви, і "розбив їх". Здавалося б, можна пишатися "славетною перемогою" князя. Аж ні! Совість не дозволяє. Під покровом ночі залишки ворожого війська сіли на кораблі (тури. — В. Б.) і відпливли геть. Втрати з російського боку були невеликими — всього 20 осіб"
У тому й полягає таємниця великоросійської державної облуди, що нам ніколи не дозволяли вивчати письмові джерела супротивної сторони. Навіщо давати матеріал для роздумів? Нехай людина вірить московським "сказанням".
Поміркуйте самі: відбулася чи то битва, чи то бійка, і в чому полягала її доленосність для майбутньої Московії — невідомо: "переможені" шведи спокійно поховали вбитих, спокійно посідали на свої судна і без перешкод попливли. Варто лише прибрати з опису хвалебну патетику, і хоч як би ми придивлялися до тієї звичайної дрібної сутички, ані перемоги, ані великого бою там не помітно. Але так налаштований великорос-державник — він завжди готовий роздути велич власної перемоги та начорно вимазати чужу доблесть.
За старих часів у Московії траплялися бійки більші від Невської, коли на свята йшло битися село на село. Таких "битв" за сотні років проведено десятки тисяч, у тому числі з інородцями, але жодному великоросійському історикові не спало на думку назвати ці бійки битвами. Та ще й доленосними.
Не варто забувати, що князь Олександр від народження був хворобливим ідо бійок не здатен.
Майже такого самого рівня була "битва" Олександра з німцями й естами 5 квітня 1242 року на Чудському озері. До речі, Іпатіївський літопис просто не підтверджує її "буття".

"У рік 6750 не було нічого", — мовить літопис. Тим часом, рік 6750 — це 1242 рік.
За даними Ордену, Чудська сутичка все-таки відбулася, втрати Ордену становили 20 лицарів убитими і 6 лицарів полоненими. Однак про розгром не йдеться. Такий масштаб "Чудського побоїща".

Знову ж таки, навіщо ця брехня російській історії? І тут усе більш ніж зрозуміло.
Олександр, так званий Невський, народився приблизно 1228 року, в 1238-му його забрав хан Батий в аманати (тобто в заручники), інакше його батько Ярослав Всеволодович не отримав би великокнязівського престолу. Князь же Ярослав після повернення Батия з Європи в 1242 році був відправлений у Каракорум .

Навіщо подвиг?

Пробувши в Орді у Батия з 1238 до 1252 року, коли був посланий на великокнязівський престол у Володимир, Олександр не брав участі в жодному із серйозних боїв.

Але так склалося, що саме він став родоначальником московських князів. Через це довелося шукати "перемоги", інакше предок великоросів-государів виставлявся в досить непривабливому світлі.
Після таких фактів мусимо розуміти бажання московської еліти приховати справжній час появи Москви і Московського князівства, а також бажання "облагородити" родоначальника Московії — Олександра Ярославовича, тим паче, що у київській землі в ті роки діяв справді славетний Данило Галицький, і це зафіксували історики та літописи Європи.

На службі Орди

в 1257 році татаро-монголи, "ці дикі варвари", як сотні років твердили великороси, провели другий перепис поселень і населення в суздальській землі під керівництвом Олександра Невського.

Перепис проводили чисельники зі ставки хана, але військове забезпечення операції здійснював князь володимирський — Олександр Невський.
Москва як поселення того року не була зафіксована, і князя на "московський престол" не посадили. Хоча йшлося про величезні, як на ті часи, доходи.
Ось що зафіксував Плано Карпіні, який побував у Києві в 1246 році:
"Інших же, за своїм звичаєм, перелічив, наказуючи, щоб кожен, як малий, так і великий, навіть одноденна дитина, чи бідняк, чи багач, платив таку данину, а саме, щоб він давав одну шкуру ... ведмедя, одного чорного бобра, одного чорного соболя, одну чорну шкуру... дохорі, і одну чорну лисячу шкуру. А кожного, хто не дасть цього, слід відвести до Татар, і він ставав їхнім рабом"

Такі порядки були і в суздальській землі. Тому "байки-облуди" істориків цілком недоречні. Золота Орда підтримувала порядок та дисципліну на належному рівні. Після означеного подушного перепису (1257 рік) заборонялося переміщення населення без дозволу і відома татаро-монгольських баскаків. За цим суворо стежили, не забуваймо, йшлося про доходи самої Золотої Орди,яка була в ті роки у розквіті сил.
Повернімося, однак, до так званого Олександра Невського. Слід зауважити, що значною мірою про "велич" Олександра подбала Російська православна церква, увівши його в сан "святаго". Але про це особлива мова.
Що справді вдавалося князеві Олександру, то це інтриги й підступи проти своїх рідних братів і сусідніх князів.

...Справді князь Олександр мав перед Золотою Ордою великі заслуги. У чому ці заслуги полягали?
Одна з них: Олександр ніколи, як і його батько, не піднімав меча проти татаро-монголів. Але таких князів було більше десятка, якщо не два десятки. Отже, щось більш цінне він підніс татаро-монголам. А таким міг бути тільки донос Батиєві на брата Андрія і відмежування від задумів великого князя. Припускати щось інше немає підстав. Тож коли людина стає на слизьку стежку зради брата, їй доводиться йти по ній до кінця. Цим шляхом і пішов Олександр Невський.

У 1257 році татаро-монгольська імперія провела у володимирсько-суздальській землі, чи інакше — у своїх північних улусах, перепис поселень і населення краю з метою його жорсткого обкладання податками. Для цього Золота Орда насамперед залучила князя Олександра Невського. Саме він, Олександр, здійснював військове прикриття татарських чисельників, маючи під рукою свою і татарську дружини. Великоросійські історики, усі до єдиного, намагаються пояснити участь Олександра в переписі населення володимирсько-суздальської землі, а пізніше новгородської та псковської тим, що то був вимушений крок. Це — брехня. Князь став на шлях зради значно раніше, тому діяв добровільно і ретельно. Не варто зрадництво обіляти.

Повідрізать носи...

Батий помер, син його — імовірно, Сартак ) — хотів панувати над Татарами, але став жертвою властолюбного дядька Берки, який, убивши племінника, згідно з волею Великого Хана оголосив себе спадкоємцем Батиєвим і довірив справи Російські своєму Намісникові Улавчію. Цей вельможа приймав наших Князів і дари їхні...
... услід за ними (за Олександром Невським) приїхали чиновники Татарські в область Суздальську, Рязанську, Муромську, полічили жителів і настановили над ними Десятників, Сотників, Темників для зборів податків...
За кілька місяців Великий Князь удруге їздив до Улавчія... Намісник Ханський вимагав, щоб Новгород також платив данину поголовну. Герой Невський, колись ревний поборник Новгородської честі і вольностей, мусив із жалем взяти на себе справу настільки неприємну і схилити до рабства народ гордий, палкий, який усе ще славився своєю винятковою незалежністю... Сам юний князь Василь , за велінням своїх Бояр, виїхав із Новгорода до Пскова, оголосивши, що не хоче коритися батькові, який везе із собою окови та сором для людей вільних

Великий Князь , обурюючись непослухом сина, велів схопити його у Пскові та під стражею відвезти в Суздальську землю, а Бояр ... стратив без милосердя.

Деяких осліпили, іншим відрізали носи...

Так у чому ж тут святість??

Бояри радили народові виконати волю Князівську , а народ не хотів чути про данину і збирався навколо Софійської церкви, бажаючи вмерти за честь і волю, бо пройшла чутка, що Татари та спільники їхні мають намір із двох сторін ударити на місто...

Отже, народ скорився... Моголи їздили з вулиці на вулицю, переписуючи доми, мовчання і скорбота царювали в місті"
Не зуміли татаро-монголи мечем і силою підкорити великі слов'янські міста — Новгород і Псков. Слов'янські святині підніс татарам "на тарілочці" Олександр Невський своєю зрадою. Навіть старшого сина Василя, який відмовився скоритися зрадникові-батьку, віддав на поталу ханові, аби задобрити своїх панів.

Такий він є, Олександр Невський, без мішури і словоблудства.

Настав 1262 рік. Олександр Невський виконав усі вимоги Золотої Орди і вирушив у Сарай востаннє.
"Олександр пробув в Орді майже рік. Місія його, очевидно, вдалася... По дорозі назад на Русь 42-літній великий князь захворів і помер 14 листопада 1263 року в Городці на Волзі..."
То чим же віддячила Золота Орда князеві-колабораціоністу Олександрові Невському?
В історії великоросів справді немає князя, який більше попрацював би на Орду, ніж князь Олександр. Як виявилося, "дари" Олександру Невському були гідні його вчинків. Із височайшого веління хана з 1272 року почала заселятися Москва, цей глухий тайговий закуток. Аз 1277 року тут засів перший московський князь — Данило, син Олександра Невського. Така подяка Орди своєму пахолку.
Є кілька поглядів на діяльність Олександра Невського. Практично вся європейська історична думка зводиться до того, що "... саме колабораціонізм Олександра стосовно монголів, зрада ним братів Андрія і Ярослава в 1252 році стали причиною встановлення на Русі ярма Золотої Орди" .
Цю думку деталізував англійський історик Дж. Феннелу книзі "Криза середньовічної Русі". Його принципова позиція вкрай важлива для оцінки діяльності Олександра Невського, хоч як би не намагалися обілити того російські Історики, приписуючи йому свого роду практицизм , мовляв, обрав менше лихо.
Черговий вимисел великоросів.
Будучи в цілком аналогічних умовах, не скорилися татаро-монголам литовці, поляки, угорці, чехи. Зрештою, українці-русичі разом із литовцями в боротьбі і спротиві здобули незалежність від татаро-монгольського поневолення в 1320 році.

Від істини нема куди подітися: саме Олександр Невський сприяв 300-літньому рабству великоросів; саме він перший повелів народові скоритися Золотій Орді без боротьби; саме він, на вимогу своїх хазяїв, провів подушний перепис та відвіз в Орду першу подушну данину.
Олександр Невський, слідом за батьком, без боротьби став на коліна і поцілував на знак покірності чобіт золото-ординського хана. То в чому ж велич Олександра Невського перед Російською православною церквою?!

Зважаючи на все викладене, це здається неможливим, і протиприродним. Але в тому й полягає дволикість великоросійської історії, що дії своїх предків вони оцінюють "двоїстою міркою".

"... Олександр зробив доленосний вибір між Сходом і Заходом на користь Сходу. Пішовши на союз із Ордою , він запобіг поглинанню Північної Русі (майбутньої Московії. — В. Б.) католицькою Європою і таким чином ... урятував російське православ'я".

Від кого це пішло

Після повеління Петра І, який перетворив Московію на Російську державу, еліта Московії почала замислюватися над необхідністю створення цілісної історії власної держави. З появою на російському престолі Катерини II, європейськи освіченої людини, правлячій еліті вдалося загнати сюжет московської історії в задане проімперське русло, поцупивши у Києва його законну назву "Русь", приписавши це ім'я фіно-татарському етносу Московії. Усе було обґрунтовано "за потребою"

• 1. Брехливо облагородили Олександра, так званого Невського.
• 2. Склали міф про Москву, приховавши правду про її татаро-монгольських прабатьків.
• 3. Вірного захисника єдності Золотої Орди Дмитрія Донського перетворили на захисника "незалежності Московії".

"Літописні зводи" тисячами заполонили російську історичну науку, а одиничні першоджерела зникли безвісти. І змусили нас вірити цьому фокусові й облуді.