FANDOM


Київ Москва 01
Велике Князівство Московське, Велика Російська імперія, Союз Радянських Соціалістичних Республік, Російська Федерація — і все це разом просто і скромно: «Великая Россия». Апофеоз величі і скромності.

Коли Москва постала?

Російська історична наука, не тільки романівська, але й радянська, всі діяння зі "збирання землі російської" обожнювала [1]. Найжорстокіші варварські дії московської еліти з поневолення сусідніх народів і завоювання чужих земель завжди оцінювалися як "фактор історично позитивний". Народи, прилучені до "російських земель", за період поневолення, зазнавали жахливого геноциду, поголовного винищення національних еліт, примусового зросійщення, грубого відторгнення від рідної землі. Така жорстока правда історії. Великороси привчені бачити в своїй історії тільки великі, доблесні діяння. І ми, неросійські люди, які спізнали всю трагедію зросійщення, зобов'язані відкрити зворотний, доволі брудний бік "збирання землі російської". Російський народ має право й повинен знати свою сувору історичну правду.
Отже, ми з вами підійшли до дуже відповідального періоду в російській історії — до перших років підкорення землі Моксель татаро-монголами.

Роки прилучення суздальської землі до складу Монгольської імперії (1238 — 1330) в російській історичній науці викладаються емоційно, мимохідь, як часи страждань, сліз і горя. За емоціями і звірянням почуттів не видно історичних фактів і їх чесного аналізу, оскільки великоросійські історики свідомо приховували стратегічний момент походження Московії.

Нам, звичайним читачам, робітникам, селянам, московський істеблішмент ніколи не дозволяв зазирнути глибоко в той ще не спотворений період російської історії. Про нього мовилося мимохідь, мовляв, немає нічого серйозного. Здавалося б — чому? У тому часі немає нічого секретного. Але тут і криється відповідь: у ті роки закладалися наріжні камені історії Російської держави.

Отже, в чому тут таємниця?

А вона в тому, що Московія як князівство вперше з'явилася 1277 року з "височайшого повеління" татаро-монгольського Суверена, і була вона звичайним улусом Золотої Орди. Тобто сам "град Москва", і Московське князівство-улус з'явилися не в часи великого Київського князювання, не з волі київських князів, а в часи татаро-монголів із веління ханів Золотої Орди на території, підвладній династії Чингісидів.

Цього ми ніколи не знайдемо у великоросійських дослідженнях. На такі думки у великоросів накладено табу. Інакше — величезний історичний парадокс: князівство-улус, створене ханами Орди в складі Великої Імперії, привласнило собі згодом право "збирання землі російської", тобто — слов'янської.

Не існувало ні Москви, ні московського князівства до 1237 —1238 років, часу приходу татаро-монголів на суздальську землю. Не згадується Москва як місто або селище і в європейській історії того часу.


А хто з Батиєм Європу воював?

За свідченням Рубрука, на північ від ставки Сартака проживав народ Моксель, жив у лісах, був покорений під час походу Батия, і їхній "государ" із військовою дружиною брав участь у поході татаро-монгольських військ у Європу, де загинув.

Перед походом хана Батия в Європу, що почався 1240 року взяттям Києва, Батий здійснив лише один загальний військовий похід на північ у 1236—1238 роках, коли підкорив Волзьку Булгарію і ростовсько-суздальські князівства, які на той час мали "державність". Інших "держав" російська офіційна історія в ті часи на території від Смоленська й Новгорода до Волги та від сьогоднішнього Воронежа і Пензи до Костроми та Ярославля не знає, ніколи нам про них не повідомляла.
Виникає дуже серйозне запитання, відповідь на яке цілком очевидна: чий же "государ" брав участь на чолі моксельської дружини в татаро-монгольському поході у європейські країни?

Відповідь може бути тільки одна: то був князь династії Рюриковичів із ростовсько-суздальських князівств, який здався Батиєві взимку 1237 —1238 років.

У тому й полягає таємниця "писання історії, переважно Росії" "Комісією" Катерини II, аби прибрати з оповіді подібні факти, а скласти байки на кшталт "битви Євпатія Коловрата".
Вивчимо питання докладно. Збережені великоросійські джерела підтверджують появу "міста Пронська" в 1186 році. Князь Пронський брав участь у першій зустрічі ростовсько-суздальських князів із послами Батия, яка відбула-ся напередодні навали. "Місто Муром", за тими ж джерелами, з'явилося ще у 862 році. Князь Муромський також брав участь у зустрічі з послами хана, які вимагали "десятини".
"Місто Новгород Нижній" засноване в 1221 році, напередодні навали татар, великим князем Юрієм Всеволодовичем, що свідчить про експансію Рюриковичів на схід аж до Волги.
[2] [3] При тому свідки того далекого часу Плано Карпіні і Рубрук стверджували, що хани Орди намагалися позбутися місцевих князів і знаті, щоб передати володіння своєму родові безпосередньо. Отже, прибрати народ Моксель до рук суздальські князі після 1238 року не могли. Орда в тому не була зацікавлена.

Самі великороси з тієї знаменитої катерининської "Комісії" запустили відверто дурнувату думку про "Пургасову Русь". За їхнім твердженням, земля мордви в XII—XIII століттях уже була звичайною Руссю і входила до складу "російських" ростовсько-суздальських князівств.

"УXII—XIII ст. розвинулися [4] феод(аль-ні) стосунки, тривав процес формування політич(них) утворень феод(ального) типу, наз(ваний) у рус(ьких) літописах (літописних зводах! — В. Б.)... "Пургасовою Руссю" [9, том 16, с 567]. Історики подальших часів спробували виправити цю відверту нісенітницю, почавпіи іменувати ті землі "Пургасовою волостю". Гадаю, це суті не змінює — адже волость теж частина землі Моксель.
Однак повернімося до Вільгельма де Рубрука. Читачі пам'ятають, як багато і заможно жив народ Моксель, володіючи "свиньми, медом і воском, дорогоцінними хутрами і соколами".
Зверніть увагу: Рубрук виразно засвідчив, що до 1253 року Моксель ще була нехрещеною, але розводила свиней, тобто вживала в їжу свинину.
До речі, свинину їли князі та племена ростовсько-суздальської землі того часу, але не вживали її волзькі булгари і мердас (мордва), які жили на схід і північний схід від Мокселі. Вони були "сарацини", тобто мусульмани.
Дуже вартісне свідчення.
Моксель, будучи нехристиянською, уже в ті роки дотримувалася деяких православних звичаїв.
Отже, до XIII століття фінські племена були розділені за релігійною ознакою: одні примкнули до мусульманської Волзької Булгарії, а Моксель — до православних.
До речі, у своїй "Історії держави Російської" М. М. Карамзін, аби напустити більше "доважку брехні", передаючи цей епізод, викладений Рубруком, слово "свині" викинув. Дуже характерний для історика-великороса прийом — вилучати невигідне.
Послухайте:
"... де в густих лісах і в бідних поодиноких хатинах жили Мокшани та Мордовські їхні єдиноплемінники, багаті тільки звіриними шкірами, медом і соколами. Князь цього народу, змушений воювати за Батия, склав свою голову в Угорщині, і Мокшани, пізнавши там Німців, говорили про них з великою похвалою, бажаючи, щоб вони позбавили світ [5] від ненависного ярма Татарського" [1, том IV, с 190].
Мовчить Карамзін, як у рот води набрав, про свиней і свиняче м'ясо. Чи не дивно? І зміст слів Рубрука змінив принципово, перенісши проблему скорення Моксель у світову. Навіть саме слово "Моксель" довільно підмінив словом "Мокша".
Хочу звернути увагу читачів на інший факт, повідомлений великими мандрівниками. У Мокселі в ті часи водилося багато соколів. Цікаве свідчення! Згадаймо: у московських князів при дворі існувала навіть посада сокольничого.
У своїй "Подорожі в східні краї" Рубрук зафіксував — у главі XVI "Про країну Сартаха і про її народи" — землі та народи, що належали синові Батия: це землі від Дону до Волги і від Чорного моря до північної точки, куди ступала нога татаро-монгольського коня. У тій землі, на північ від ставки Сартака, жило лише "два види народу: Моксель і Мердиніс". Інших історики того часу не знали. Та й не могли знати.

Як ми пам'ятаємо, племена тієї землі мали схожі назви: мокша, мурома, меря, мещера, та головне — спілкувалися мовою, спорідненою з угро-фінською.

Отож немає нічого дивного, що Рубрук назвав їх одним загальним словом — Моксель! Було б дивно, якби Рубрук, живучи у ставці Сартака і оповідаючи про його землі та народи, згадав про якесь дрібне плем'я "Моксель" і повністю проігнорував великі володіння хана, які пізніше одержали в історії великоросів назву ростовсько-суздальської землі. Це було б навіть більш ніж дивним!
При цьому врахуйте: Рубрук засвідчив, що землі та народу "Русії" між Доном і Волгою не існувало.
У цьому криється наріжний камінь таємниць історії походження московитів, які згодом стали великоросами.

І ще про один дуже цікавий факт потрібно згадати. Якщо Рубрук говорить про військову дружину Моксель і її "государя", отже, та військова сила була хоч якось порівнянна з військами Батия.
Війська ж хана Батия в поході на Європу складалися із чотирьох корпусів, по одному від кожного із синів Чингісхана, що мали володіння в Імперії. Очолювали корпуси внуки Чингісхана:

  • — від старшого сина Джучі — корпус Бату;
  • — від другого сина Чагатая — корпус Бурі;
  • — від третього сина Угедея — корпус Гуюка;
  • — від четвертого синаТулуя — корпус Мунке.
  • — Корпуси складалися з 25 — ЗО тисяч воїнів, тобто

загальна маса військ під загальним керівництвом Бату (Батия) і при військовому консультанті Субедії становила 100—120 тисяч осіб. Цю цифру називають і серйозні європейські джерела.
Отже, "государ народу Моксель" повинен був виставити дружину бодай із 5 тисяч осіб, інакше про нього ніхто б не згадав. Важко уявити, що без мордви, муроми, марі, мещери, мері і весі в ті часи, після розгрому, можна було виставити такий контингент.
Слід пам'ятати також, що зазвичай під час війни татаро-монголи забирали до війська лише кожного третього дорослого чоловіка. Інші охороняли державу, пасли худобу, постачали армію всім необхідним, годували челядь Орди і самих себе. Про це писав Плано Карпіні. Як на ті часи, то було навіть дуже непросто. Інакше кажучи, населення всіх племен Моксель (уся ростовсько-суздальська земля) не могло становити значно більше 100 тисяч осіб. Що цілком відповідає логіці подій того часу.
І останнє, на що хочу звернути увагу: жив народ Моксель у глухих лісах, розкидано, у непривабливих хатинах. Про цей факт особисто повідав мандрівник XIII століття. А ось як про життя людей суздальської землі говорить російський професор:
"Ось чому село з одного або двох селянських дворів є панівною формою розселення у північній Росії [6] мало не до кінця XVII ст." [5, с 56].
Надто вже скидається на країну і народ Моксель, що проіснував багато сотень років!
Я розумію, хай би скільки подавалося доказів щодо цього, — знайдуться люди, які не сприймають не лише звичайні докази, але навіть натяк нате, що подібне могло бути в історії Московії. Вони, отруєні шовіністичною брехнею і міфами, психологічно не готові уявити, як у ті далекі часи хтось міг гнати їхніх "великих предків" підкорювати Київ і Європу не для самої Московії, а для "звичайних дикунів".
Вони понині завзято заперечують свої родинні зв'язки та ідентичність із фіно-угорськими племенами: мещера, мордва, мокша, меря, мурома. Цього їхня свідомість не сприймає.
Тому обмежуся наведеними аргументами, їх досить. Не годиться серйозно сприймати "державні великоросійські творіння", де володимирські князі княжили в Новгороді та Пскові, але — забули прихопити народ Моксель, хоча всі "князівські двори" розташовувалися в землі цього народу. Проповідувати таку думку смішно! Прошу мати на увазі, що є докази від супротивного.
Гадаю, читачі мусять погодитися, — якщо татаро-монголи в 1238 році залучили у свої подальші військові походи плем'я Моксель і їхнього "государя", то, поза всяким сумнівом, вони вчинили так само і з "государями" мері, мордви, мурами, мещери, весі. Необхідно лише чітко знати, що закони Імперії Чингісхана для майбутніх великоросів ніколи не робили винятків. Сперечатись, як бачимо, нема про що.

Отже, князі ростовсько-суздальської землі, а по-стародавньому — "государі" племен мокші, весі, мері, мурами, мещери вперше рушили підкорювати Європу в складі та-таро-монгольських військ. Це діяння їм сподобається і надалі стане нормою їхнього життя.

Не є принциповим питання, хто в поході очолював суздальські дружини: чи князь Юрій Всеволодович, чи один із його братів. Це не важливо. Поза сумнівом, був то один із суздальських Рюриковичів, перебував він під началом хана і темників.
Викликає незаперечний інтерес інше питання: хто ж "залишився" на великокнязівському престолі у Володимирі?
Слід гадати, якщо самі російські історики цього не заперечують, що на "господі", під наглядом татарських баскаків, залишився Ярослав Всеволодович. Саме йому довірився хан Батий. Очевидно, він більше, ніж інші, зробив послуг, притому вельми цінних, якщо одержав ярлик на великокнязівський престол.

Отже, старшого сина цього князя хан Батий забрав до Орди — в "аманати", чи інакше — в заручники. І сталося це 1238 року, під час одержання Ярославом Всеволодовичем великокнязівського ярлика. Тут іншої думки бути не може.

Київ і Моксель: чому війна поміж «браттями»?

Традиційною облудою прикривався і узаконювався великий розбій правлячої верхівки новопосталого Ростовсько-суздальського князівства на чолі з молодшою гілкою династії Рюриковичів.
Іншого мотивування, крім грабежу та захоплення чужого майна, вчинок Андрія Боголюбського не мав.
Послухайте, що являв собою Київ у 1239 році, напередодні навали хана Батия:

«Уже Батий давно чув про нашу древню столицю Дніпровську (Київ), її церковні скарби і багатства людей торгових. Вона славилася не лише у Візантійській Імперії і в Німеччині, а й у найбільш віддалених країнах східних, бо Арабські Історики і Географи мовлять про неї у своїх творах. Онук Чингісхана на ім'я Мангу був посланий оглянути Київ, побачив його з лівого берега Дніпра і, за словами Літописців, не міг надивуватися красі його... блискучі глави багатьох храмів у густій зелені садів, — висока біла стіна з її гордими вратами та вежами, спорудженими, прикрашеними мистецтвом Візантійським у щасливі дні Великого Ярослава, справді могли здивувати степових варварів...»
~ [1, том IV, с 163-164]


Не будемо дорікати великоросові М. М. Карамзіну в тому, що він характеризує татаро-монголів як "степових варварів". Саме ці "варвари" заклали московську державність. Але російська еліта завжди намагалася забути про своє минуле, про своє справжнє споконвічне коріння.
Ми лише намагаємося показати читачам, що збереглася велич Києва до початку 1240 року, після багатьох потрясінь і нещасть. Показати словами людини, яка стверджує через десятки сторінок своєї книги протилежне.
Не так важливо, що Данило Галицький, Великий князь, якому в ті роки належав Київ, сидів у Галичі. Як бачимо, вести мову про запустіння і занепад Києва до середини XIII століття принаймні передчасно. Київ завжди був славний не так своїми князями, як — головне — своїм гордим слов'янським народом, високим, європейського рівня, освітнім рівнем, культурою, торгівлею і, нарешті, багатством.

Так, Київ упав під ударами татаро-монголів, був частково зруйнований і пограбований. Але великоросам не варто забувати, що така ж доля спіткала поселення ростовсько-суздальської землі, або землі Моксель.
А для порівняння послухайте, що являли собою міста-села ростовсько-суздальської землі в ті ж роки: "

«Не можна не помітити... стосовно міст важливої за своїми наслідками однобічності: у західній половині (Київ та інші. — В. Б.), де була головна історична сцена в давнину, ми бачимо низку значних міст, які процвітали саме тому, що вони були на дорозі «з варяг у греки», тобто з Північної Європи у Південну; у північно-східній частині (ростовсько-суздальська земля. —В. Б.)... значних міст нема, і тому не справляють вони впливу на подальший перебіг подій, які проходять мимо них. Міста є тут переважно великими обгородженими (частоколом. — В. Б.) селами..."»
~ (7, с 224-225]


Вести мову про втрату Києвом своєї величі і провідної ролі серед справжньої Русі до навали татаро-монголів принаймні несерйозно. У той час ростовсько-суздальська земля, не будучи слов'янською, являла собою дику європейську глушину, повністю відірвану від цивілізації.

Великий мандрівник ХІІІ століття Рубрук, відвідавши ставку Сартака 1253 року, виразно і недвозначно вказав, який народ у "країні Сартаха" жив у лісах від Дону до Волги.
У ті далекі часи там проживали "тільки два народи: Моксель і Мердиніс". Перші в ті часи їли свинину; другі уже тоді сповідували мусульманську релігію.

Саме із племен Моксель, які спілкувалися на спорідненому з фіно-угорським наріччі, бере свій початок ростовсько-суздальська земля, а пізніше Московія.

Виноски

  1. Звідси і далі цитується книга В.Білінського «Країна Моксель або Московія», повний текст книги викачуйте звідси
  2. "Спочатку Р(язанню) наз(ваний) центр Рязанського князівства, що був за 50 км на П(івденний) С(хід) від сучасної) Р(язані)" [9, том 22, с 468]. Тобто стара Рязань була обителлю землі Моксель! Як і міста Пронськ, Муром, Нижній Новгород, Володимир, Ростов, Суздаль, Галич.
  3. Бо: "Уже в XIII ст. тер(иторія), що населялася мордвою, входила до складу Рязанського і Нижегородського князівств" [9, том 16, с 567].
  4. (у мордви. —В. Б.)
  5. (? — В. Б.)
  6. (Московії. — В. Б.)

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.

Відвідайте інші вікіпроекти на Вікія!

Випадкова вікі