Українопедія
Register
Advertisement

Відомості[]

Сформувалось в середині 9 століття на базі ранньо-феодальної держави Куявія. В 10-12 ст. стало центром великої давньоруської держави - Київської Русі. Межі князівства, в основному, проводились по річках: Прип'ять, Дніпро, Стугна (Рось), Случ (Горинь).

Київське князівство лежало на перехресті торгових шляхів з півдня - на північ та з заходу - на схід, які сполучали Європу й Азію. Це вигідне положення сприяло розвиткові торгівлі та економічній міці держави. Найдавніші міста київського князівства - Київ, Вишгород, Білгород (нині Білгородка).

В 1130-х роках внаслідок феодальної роздробленості Київської Русі та постійної міжусобної боротьби удільних князів, Київ поступово втрачає своє значення політичного центру. Одночасно, на східних землях Київської Русі сформувався антикиївськмй союз володимиро-суздальських князів з половцями. Саме в цей час на Заліській землі набирає силу формування нового етносу зі своїм окремим політичним та суспільним ладом. Яскравим представником нового етносу був син половчанки та князя Юрія Долгорукого - Андрій Боголюбський.

Бажаючи послабити міць Київської держави та значення Києва, як духовного центру всієї Русі, 1169 року Андрій Боголюбський захопив та зруйнував Київ, пограбував та спалив більшість церков, соборів та монастирів. Проте, ще деякий час князі українських земель продовжували змагатися за Великокняжий престол і вважали Київське князівство - головним князівством.

У середині 12 ст. до складу Київського князівства входили Київщина, Східна Волинь, Переяславщина. Центром був Київ. Переяслав, Канів, Черкаси, Остер, Овруч, Житомир, Чорнобиль, Мозир та інші міста були центрами окремих феодальних володінь, що перебували у васальній залежності від Київського князівства.

Русь XII-XIII

Київське князівство середини ХІІ - початку ХІІІ ст.

Основна територія Київської землі на Правобережжі Дніпра включала землі давнього Полянського і Деревлянського князівств, розселених у Пороссі «чорних клобуків» (берендеїв, торків, коуїв, турпеїв і печенігів) та Болохівську волость, яка з початку 13 століття остаточно відійшла до Волині. На Лівобережжі до Київської землі відносилася тільки вузька смуга (10-15 км), яка простягалася від Десни до Корані, з центром у Сакові. Південний кордон землі пролягав вздовж Пороської лінії оборони від Володарева до Родня через Юр'єв (Білу Церкву), Торчеськ, Богуслав і Корсунь. На півночі до складу землі входили території басейну річки Уж з містами Ушеськ, Іскоростень, Овруч, Чорнобиль. Напевно сам кордон проходив по р.Словечній до її впадіння у Прип'ять, де пізніше пролягла межа між Київським і Мінським воєводствами. Західний кордон з Волинською землею пролягав по річці Случ. Кордони з Болохівською волостю, напевно, пролягали біля витоків Росі та Тетерева.

Київська земля роздробилася на ряд уділів, якими як бенефіціями початково володіли молодші сини київських сюзеренів. З кінця 12 століття у більшості з них утвердилися князі із смоленської гілки Мономаховичів. Найпотужнішим з них було Овруцьке князівство. Княжі престоли також були у Вишгороді, Білгороді, Торчеську, Трипіллі та Каневі. Причому трипільські та канівські князі часто були васалами торчеських князів, а останні — не тільки київськими, але й волинськими васалами.

У 1240 році Київське князівство захопили монголо-татари. Хан Батий зруйнував Київ, після чого він остаточно втратив значення столиці Давньоруської держави. Як пише тогочасний мандрівник та місіонер Плано де Карпіні, що через декілька років після погрому у Києві – було знищено близько 600 церков, понад 20 монастирів, а в Києві залишилось коло 200 уцілілих домів. Хоча треба брати до уваги, що хан Батий захопив Київ лише через 70 років після спалення його Андрієм Боголюбським. І як пише літописець: «Суздальці так дуже зруйнували 1169 року Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року».

В 13 ст. політичний центр України переносить до Галицько-Волинського князівства. Після невдалої спроби князя Данила Галицького закріпитися у Києві та вбивства татарами князя Михайла Всеволодовича, що намагався проводити самостійну політику, на деякий час татари надають "ярлик" на Київ - суздальсько-володимирським князям.

З 1246 році титулярним князем тут був владимиро-суздальський Ярослав Всеволодович, який поставив у Києві свого намісника, а пізніше – Олександр Невський, влада якого була також номінальною. З 1263 році татари дозволяють князювати у Києві нащадкам владимирських князів. З 1263 по 1271 рр.. Київська земля вважалася володінням брата Олександра Невського - Ярослава Ярославовича. Однак він також не жив у місті, задовольняючись формальним визнанням його влади з боку київського боярства.

В останній чверті XIII століття татарські хани напряму тримали в Києві своїх намісників - багатих місцевих феодалів - і безконтрольно господарювали в ньому. Періодично з'являються в місті монголо-татарські загони, що грабували населення, виводили людей в Золоту Орду. Якийсь час (не пізніше 1300 року) зберігали свої уділи в Київській землі і Смоленські Мономаховичі. Можливо також, що окремі з князів правили у Києві як Волинські васали у 1270-1300 рр. Одним з них був Пороський князь Юрій, васал Волинських князів Володимира Васильковича та Мстислава Даниловича.

У першій половині XIV столітті в Києві знову з'явилися князі, але по уривчастим відомостям важко встановити хронологічність та послідовність їх князювання, а також те, чи постійно вони перебували в місті. Близько 1300-1301 років після перемоги хана Токти над Ногаєм, на Київському престолі утвердилася Путивльська династія, князі якої, з допомогою ординців, намагались утримати ці території до 1362 року. В цей час у Києві також князювали представники Чернігівських та Переяславських князівств.

У 1320-1330 роках політичний вплив Великого князя Литовського Гедиміна відчувався й в Києві. В той час залежними від Гедиміна були Київський та Смоленський князі. Між 1324 та 1331 роками київський престол займав литовсько-руський князь Ольгімант-Михайло Гольшанський. До 1360-х років тривала боротьба між Золотою ордою та Литовсько-Руською державою за Київ.

Близько 1362 року Київське князівство добровільно приєдналось до Великого князівства Литовського (з 1398 р. держава називалась Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське). Воно увійшло до його складу як васальне князівство. Династію руських Мономаховичів заступила династії литовсько-руських князів Гольшанських та Гедиміновичів, першим князем якої був Володимир Ольгердович. Вони проводили політику, спрямовану на утвердження автономії Київського князівства. Київські князі, за литовською допомогою, позбулися ординської опіки, й стали повністю незалежними володарями, проводили власну політику, карбували монети. В цей час до Київського князівства стала належати й Переяславська земля. Крім того кордони її значно розширилися на південь і південний схід. Це викликало невдоволення литовського уряду, особливо після проголошення литовського князя Ягайла Ольгердовича польським королем у 1386 році.

У 1394 року польсько-литовський уряд ліквідував Київське князівство. Замість князя у Київ було призначено литовського намісника. В 1440 році під тиском місцевої феодальної знаті Київське князівство було відновлено, але 1470 року знову ліквідовано. До Києва було призначено воєводою М.Гаштовта. Кияни двічі відмовлялися прийняти його, але місто було зайняте військом у 1471 році і Київське князівство було перетворено на воєводство.

Список Київських князів[]

  • Київські князі
  • Великий Князь Київський

Див. також []

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Скіфська Пектораль Стародавність
( — 300 по Р.Х)
Доісторична УкраїнаПалеолітМезолітНеолітТрипільська культураКімерійці
СкіфиСарматиАнтичні міста Північного Причорномор'я
Знак Володимира Раннє Середньовіччя
(300—1240)
ГотиАнтиГуниВенедиСхідні слов'яниХозарський каганатКиївська Русь
ПоловціКнязівство ФеодороХерсонес
Герб Галицько-Волинського князівства Пізнє Середньовіччя
(1240—1569)
Галицько-Волинське князівствоКиївське князівствоВелике князівство Литовське
Королівство ПольськеЗолота ОрдаКримське ханство
Герб Війська Запоріжського Козаччина
(1569 — 1775)
Запорозька СічРіч ПосполитаХмельниччинаГетьманщинаКоліївщина
Малий герб Новий час
(1775 — 1917)
Російська імперія: МалоросіяСлобожанщинаНоворосіяКубань
Османська Імперія: Чортомлицька СічОлешківська СічЗадунайська Січ
Австро-Угорщина: ГаличинаБуковинаЗакарпаття
Великий герб Новітній час
(1917 — 1991)
Революція: УНРУкраїнська ДержаваЗУНРКубанська Народна Республіка
Зелена УкраїнаКНРСРСР : УРСРКарпатська УкраїнаУПАРеволюція на граніті
Герб України Сучасність
(після 1991)
Незалежна УкраїнаПомаранчева революція
Advertisement