FANDOM


Файл:Донской 01.jpg

Трішки москальських цитаток

«Дми́трий I Иванович (12 октября 1350, Москва — 19 мая 1389), прозванный Донским за победу в Куликовской битве — князь Московский (с 1359) и Великий князь Владимирский (с 1363).
Сын князя Ивана II Красного и его второй жены княгини Александры Ивановны. В правление Дмитрия Московское княжество стало одним из главных центров объединения русских земель (наряду с Великим княжеством Литовским), владимирское великое княжение стало наследственной собственностью московских князей, были одержаны значительные военные победы над Золотой Ордой, был построен белокаменный Московский Кремль.»
~ Московська Вікіпедія про героя
[1]
«Борьба с Золотой Ордой

В 1374 году в Нижний Новгород пришёл ордынский посол Сарайка, возможно, с целью возобновить вражду суздальских князей к Москве, но был схвачен, его люди перебиты.
В 1376 году Московское княжество, в результате успешного похода на Волжско-Камскую Булгарию утвердило там своё влияние, начались переговоры с Великим Новгородом об урегулировании торговой деятельности. В результате этих переговоров Москва открыла свободный пропуск новгородских товаров в своей земле, заручившись согласием новгородцев в случае нового конфликта с Тверью стоять на стороне Москвы.
Мамай в 1377 году направил перешедшего к нему на службу из-за Волги «царевича» Арапшу против пограничных русских княжеств. В битве при реке Пьяна московско-суздальское войско на стоянке потерпело тяжёлое поражение. Дмитрий Константинович, оставшийся без войск, бежал в Суздаль, нижегородцы — в соседний Городец. Нижний Новгород, а затем Рязань были сожжёны.
В следующем году Мамай послал войско мурзы Бегича и на само Московское княжество. Дмитрий Иванович встретил ордынцев на Рязанской земле у реки Вожа. Ордынцы пошли на прямое столкновение 11 августа 1378 года и потерпели сокрушительное поражение. Бегич был убит.

Куликовская битва
После поражения на Воже Мамай собрал новое войско со значительным привлечением наёмников: генуэзцев, черкесов, аланов. Ожидая от Дмитрия обороны на Оке, Мамай планировал соединиться со своими союзниками: Ягайло Литовским и Олегом Рязанским — на её южном берегу. Однако, собранные в Москве и Коломне войска были выведены Дмитрием за Оку с оставлением стратегического резерва в Москве и пошли навстречу Мамаю, огибая рязанские земли с запада, при этом был отдан приказ не трогать рязанцев. По пути к Дмитрию присоединились союзники с восточных земель Великого княжества Литовского. Выйдя к Дону, Дмитрий принял решение перейти и его, чтобы сразиться с Мамаем до подхода его союзников.

Битва произошла 8 сентября 1380 года на Куликовом поле, «на Дону усть Непрядвы». Дмитрий встал в первые ряды войска, обменявшись доспехами с боярином Михаилом Бренком, который встал под великокняжеское знамя в тылу большого полка и затем погиб.
Татары добились успеха на правом фланге, но получили сокрушительный удар русского засадного полка и бежали. От похода вглубь степей Дмитрий отказался по причине больших потерь.

Ранение Дмитрия Донского
Дмитрия Ивановича нашли рядом с полем битвы под срубленной берёзой оглушённым. Ягайло, утвердив свою власть в бывшем уделе своего брата, союзника Дмитрия, ушёл домой. По другим сведениям, литовцы совершили нападения на русские обозы, возвращавшиеся с Куликова поля
То же самое делали рязанцы, но Олег Иванович Рязанский вернул пленных по договору 1381 года[4]. За победу на Куликовом поле Дмитрия Ивановича благодарные потомки прозвали «Донским».
Мамай собрал остатки войск для похода на Москву «изгоном», но был разгромлен чингизидом Тохтамышем, пришедшим к власти при помощи Тимура, и овладевшим престолом Золотой Орды. Мамай бежал в Крым, где и был убит своими союзниками из Генуи.»
~ Там же про героїчні подвиги

Замість вступу

Володимирські, а пізніше московські князі з великим задоволенням роками сиділи в Орді, прилучалися до влади, загравали з ханською знаттю; місяцями ганяли по степу від краю до краю, брали участь у ханському полюванні й розвагах; разом із ханами ходили у військові походи. Саме на кшталт татаро-монгольського єдиновладдя, вони згодом, у XVII—XVIII століттях, творили його подобу— "самодержавство". Не варто гадати, що цієї долі уникнув князь-московит Димитрій, майбутній Донський [2].
І цей князь роками сидів в Орді, прилучаючись до татарської культури, звичок і методів правління. Йому доводилося бувати в Сараї навіть частіше, ніж його попередникам, бо за час смути в Орді змінилося близько 25 ханів. А всім ханам, які просиділи на престолі хоча б близько року, Димитрій мусив особисто присягати на вірність, тобто залазити на колінах у хомут, повзти до ніг хана, принижуватись, як того вимагав тодішній етикет Золотої Орди.
Не забуваймо, що князь Димитрій мусив особисто відвозити в Орду щорічну данину і постійно поновлювати ярлик на великокнязівський престол. У Сараї і в ставці хана Димитрію нудьгувати не доводилося.
По-перше, його завжди супроводжували в Орду великий боярський почет і військова дружина, яка будь-якої миті могла знадобитися ханові. По-друге, Димитрія ще з дитинства в поїздках у Сарай супроводжував митрополит Алексій, який в Орді теж мав заняття. Читачі, гадаю, не забули про Сарайську єпархію, підлеглу митрополитові. Як бачимо, всі були при ділі.
Російські історики, і М. М. Карамзін у тому числі, дуже неохоче оповідають про цей період життя московських князів, особливо тих, що удостоїлися "святості" Російської православної церкви. Вони свідомо випускають такі "дрібниці", найчастіше додаючи власні вигадки та подаючи відвертий "доважок брехні" на кшталт ось такого: "у Золотій Орді поважали й боялися російського полководця", щоб хоча такими трюками возвеличити князя-московита.
У Золотій Орді були суворі й жорстокі порядки, яких неухильно дотримувалися за будь-якого хана. Пам'ятаймо — і російська церква в особі митрополита суворо переслідувала всіх, хто не виконував наказу хана. Вона відлучала їх від церкви і піддавала анафемі. Навіть жителів цілих міст, як псковитян свого часу, відлучали від церкви за непокору ханові. Московська церковна еліта ревно й чесно служила та-таро-монгольському Цареві, про що ніколи не варто забувати. Але подібне російські історики та церква замовчували.

Наскільки тяготило Дмитрія татаро-монгольське іго

Як би М. М. Карамзін не намагався возвеличити князя Димитрія, але навіть він, складаючи свою "Історію", змушений був хоча б зрідка подавати достовірні факти. Не словесні співанки, а саме — факти.
Ось один із них.
У 1373 році Димитрій Донський, з дозволу хана Золотої Орди, уклав з Литвою, точніше, — з великим Русько-Литовським князівством, угоду про мир. Подамо цитату-факт із цієї угоди:

"Немає війни між нами. Шлях нашим Послам і купцям... вільний. Князь Михайло [3] повинен повернути все, що він вкрав в областях Великого Князівства [4] під час трьох колишніх перемир'їв і вивести звідти своїх Намісників, а якщо вони не виїдуть, то Димитрій [5] може їх взяти під варту і сам упоратися з Михайлом у випадку нових його насильств; Ольгерду [6] в такому випадку не заступатися за шуряка. [7]. Коли люди Московські [8], послані в Орду скаржитися на Князя Тверського, виконають цю місію, тоді Димитрій учинить, як завгодно Богові й Цареві [9], і Ольгерд не повинен його в цьому звинувачувати" [1, том 5, с 22].

Чудовий факт-істину пропустив "байкар російської історії". Московський князь Димитрій в офіційному договорі нагадує, що золотоординський хан, нарівні з Богом, є для нього, Московського князя, єдиним Господарем і Володарем, і він не буде противитися рішенню хана, він його виконає беззаперечно.
І зверніть увагу — Московський князь Димитрій цим зовсім не обтяжений. Він говорить про законне право хана повелівати і князем Московським, і князем Тверським.
А нам десятиліттями "розказували байки" про "татаро-монгольське ярмо" і Куликове поле!

А хто ж такий Мамай?

Димитрій Донський пішов "воювати" Мамая. А хто такий був Мамай? Він — проводир одного з військових протиборчих угруповань в Орді. Мамай не був із роду Чингісхана і тому вважався узурпатором влади [10].
Димитрій Донський повів проти нього свої дружини, як проти злочинця, який незаконно захопив владу. Коли російський [11] князь розбив Мамая, Тамерлан та інші ординські правителі привітали його з перемогою над "спільним ворогом". Як відомо, після Куликовської битви росіяни [12]) ще сто років платили татарам данину [13]

До речі, Димитрій Московський виступав проти військ Мамая і раніше, 1378 року, коли бився на ріці Вожі з татарським мурзою Бегичем, підручним Мамая. Ідучи воювати проти Мамая, князь-московит Димитрій виступав насамперед проти зневажання Мамаєм прав Чингісидів на ханський престол, а відтак — за єдність Золотої Орди як цілісної держави.
Брехня російських істориків стосовно Куликовської битви разюча! Усе в трактуванні тієї битви перекручене.

Бо саме Димитрій Московський і став на захист єдності та порядку в Золотій Орді. Зверніть увагу ще на такий факт: у Куликовській битві на бік князя-московита Димитрія не став жоден князь інших князівств суздальської землі. Жоден!
Великий парадокс так званого "звільнення від татаро-монгольського ярма"! Димитрія підтримали тільки князі васально від нього залежні, а також литовсько-руські удільні князі — два Ольгердовичі, Андрій Полоцький і Димитрій Корибут Брянський. Це все!


Зверніть увагу на те, кого в своєму війську мав темник Мамай:

— яси й алани (народи Кавказу);
— половці й печеніги (народи Прикубання);
— бродники й черкаси (народи Причорномор'я);
— фряги й бессермени (народи Криму).

Так оповідає про військо Мамая "Сказання про Мамаєве побоїще". Військо практично складалося лише з найманців. У війську Мамая ми майже не бачимо корінних жителів Золотої Орди — татар. Це більше ніж дивно, якщо вірити "байкарям російської історії". Але якщо згадати, що Мамай кочував переважно в степах Причорномор'я, то в цьому Мамаєвому військовому конгломераті нічого дивного немає. Татарський народ Поволжя та Каспію, що становив разом із булгарським і мордово-фінським етносом суздальської землі основу Золотої Орди, не підтримав масово узурпатора влади — Мамая.

А що ж Куликовська битва?

За даними М. М. Карамзіна, Куликовська битва тривала не більше 3—4 годин:

— о 6-й ранку війська побачили одні одних, після чого
— відбувся двобій Пересвіта з Челубеєм, де вся процедура, аж до виносу тіл загиблих, зайняла не менше ЗО — 40 хвилин;
— о 9-й ударив "засадний полк", побачивши який,
— війська Мамая "не могли протистояти новому строю війська свіжого, бадьорого" і втекли.

Ото й уся Куликовська битва.

Незадовго до Куликової битви

Зверніть увагу на ще один епізод із князювання Димитрія до Куликовської битви.

Ось про що розповідають литовські та європейські літописи:
"Ольгерд [14] негайно виступив із військом у середині Великого посту і повів із собою Послів Димитрієвих до Можайска; там відпустив їх і, давши їм запалений ґніт, сказав: "Відвезіть його вашому Князеві. Йому не потрібно шукати мене у Вільні, я буду в Москві з червоним яйцем раніше, ніж цей ґніт погасне. Справжній воїн не полюбляє відкладати, задумав — і зробив".
— Посли поспішали повідомити Димитрієві про майбутню небезпеку і прийшли до нього в день Великодня, коли він ішов до Заутрені, а висхідне сонце опромінило на Поклонній горі стан Литовський. Здивований Великий Князь [15] вимагав миру, Ольгерд розсудливо погодився на мир, взявши з Росіян [16] багато срібла та всі їхні володіння до ріки Угри. Він увійшов з Боярами Литовськими в Кремль, ударив списом об стіну на пам'ять Москві і вручив червоне яйце Димитрію" [1, том V, с. 23].

М. М. Карамзін, щоправда, намагається заперечити цей факт. Цілком зрозуміло — кому сподобається така подія, та ще й напередодні Куликовської битви. Адже такі речі достовірно витлумачують "велич Московії", її справжні можливості "скинути татаро-монгольське ярмо" 1380 року. Потреби "скинути ярмо" не було. Саме війська Золотої Орди постійно захищали свій Московський улус від зазіхань сусідів. Інакше Московія була б знищена сусідами, так і не сформувавшись у самостійну державу.

Читачам варто знати: велике князівство Ольгерда в ті далекі часи іменувалося такими словами: "Велике князівство Литовське, Руське і Жемойтське". Русичами в тому князівстві були мешканці сучасної України!
А московський князь Димитрій Донський управляв 1380 року московитами. Московити ж ніколи русичами не були!
"Завжди, коли читаєте про події XII—XIII століть, пам'ятайте: тоді "Руссю" називали... — київське, переяславське і чернігівське князівства. Точніше: Київ, Чернігів, ріку Рось, Поросся, Переяславль-Руський, Сіверську землю, Курськ.
Постійно у древніх літописах пишеться, що з Новгорода або Володимира [17]... "їхали в Русь [18]. Чернігівські міста — "руські", а ось смоленські — уже "неруські" [31, с 117].

Московити вкрали слово "руський" у корінного народу Подніпров'я значно пізніше, коли знадобилося "велике минуле" для імперії, збираної Московією. Тоді й Куликовсь-ку битву подали як спробу "звільнення від татаро-мон-гольського ярма".

Отже, погляньмо, чи справді Димитрій Донський — "велика людина", що боролася за волю Московії, чи — звичайний московський князь.

...Вже до 10 години війська Мамая тікали. Однак нас сотні років намагалися переконати, що в цій битві по обидва боки зійшлися триста тисяч воїнів.
Цікаві деякі аспекти Куликовської битви. Виявляється, Димитрій Московський вдався до напрочуд оригінального вчинку перед боєм: він віддав свій князівський одяг і свого коня простому бояринові, велів тому одягтися у великокнязівську збрую та стати під великокнязівським московським прапором, тобто замінити Димитрія, асам, "замаскувавшись в одяг простого воїна , пішов у ряди простолюдинів. Там він і боровся серед рядової маси людей, де його оглушили, і він лежав непритомний біля "зрубаного дерева".

Князь не керував битвою, як полководець, не управляв військами в ході бою, а чомусь заховався серед простих воїнів. Складається враження, що князь Димитрій Донський дуже боявся з'явитися перед очі Мамая в своєму князівському вбранні. Чи не дивно?
Цікавий і той факт, що простому воїнові Димитрію Московському, який абсолютно не брав участі в керівництві боєм, згодом приписали всю заслугу перемоги, проголосили "святим" і навіть приписали титул — Донський.
Вельми дивна логіка великоросів!
Пригадується епізод із книги Костянтина Симонова "Живі і мертві", коли до комбрига Серпіліна привели переодягненого в солдатське обмундирування полковника. Як обурювався комбриг, як різко засуджував полковника! Мовляв, не варте російського офіцера —ховатися від ворога в солдатську гімнастерку!..
А князеві Димитрію Московському це діяння, як бачимо, зійшло з рук. Навіть святим проголосили. Така подвійна мірка російської історії й цього разу.

Є ще один аспект Куликовської битви, який не досліджували російські історики, а прийняли на віру від катерининської "Комісії".
За версією "авторів історії", на допомогу Мамаєві йшов Литовсько-Руський князь Ягайло. І не просто йшов, а з військами "в день битви був не далі як за ЗО або 40 верст від Мамая" [1, том 5, с 42].
"... дізнавшись про її результат, він ужахнувся, думав лише про швидку втечу, так що легкі наші [19] загони не могли його наздогнати" [1, том V, с 43].
Виявляється, Литовський князь Ягайло зі своїми свіжими військами настільки злякався пошарпаного московського війська, що буквально зник від московитів. Це при тому, що його брати Андрій і Димитрій (Полоцький) зі своїми дружинами виступали на боці Московського князя, а Дмитро Каріатович очолював "засадний полк".

І невтямки "великоросам" поставити собі дуже просте запитання: можливо, тому і втекли війська Мамая, що довідалися про наближення військ Литовського князя Ягайла!
Адже для них не було таємницею, що війська Ягайлових братів боролися на Куликовому полі та стояли в центрі бою. Вони не ховалися, як Димитрій Московський, боролися відкрито під своїми княжими знаменами.

Тоді й боягузтво Димитрія Московського цілком зрозуміле. У випадку поразки він міг послатися на примус литовських князів, мовляв, захопили й змусили боротися. А можливо, так воно насправді й було — похід організували литовські князі, а московського князя зобов'язали взяти участь.
Згадайте 1373 рік! Саме за кілька років до Куликовської битви великий Литовський князь Ольгерд "... увійшов із Боярами Литовськими в Кремль, вдарив списом у стіну на пам'ять Москві та вручив червоне яйце Димитрію".

Виноски

  1. Дмитрий_Иванович_Донской ru.wikipedia.org/wiki/Дмитрий_Иванович_Донской Дмитрий_Иванович_Донской
  2. Тут і далі В.Б. - автор книги «Моксель...» Володимир Білінський
  3. (Тверський. — В. Б.)
  4. (Московського. — В. Б.)
  5. (Московський. — В. Б.)
  6. (Великому Литовському князеві. — В. Б.)
  7. (І ось нарешті головне!—В. Б.)
  8. (тобто князь Димитрій! — В. Б.)
  9. (Ханові Золотої Орди. — В. Б.)
  10. (навіть для Димитрія Московського. — В. Б.)
  11. (Московський. — В. Б.)
  12. (московити. — В. Б.
  13. (і не лише данину! — В. Б.)
  14. (великий Литовський князь. — В. Б.)
  15. (Московський. — В. Б.)
  16. (московитів. — В. Б.)
  17. (суздальського. — В. Б.)
  18. Тобто — в Київ
  19. (московські. — В. Б.)

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.