|
| Герби Тернополя | |
| Файл:100px-Herb Leliwa.jpg Герб Тарнавських |
Історія Тернополя налічує уже понад 450 років.
Заснування і перші роки Тернополя[]
Легенда про Тернопіль[]
Колись у давнину, коли ще не було Тернополя на його місці було поле. На полі росло багато терену. Коли люди йшли з полів додому, перехожі їх питали: "Звідки ви йдете", а їм відповідали "З Тернового поля" або "З Тернополя".
Розвиток міста[]
Ян Тарновський будучи коронним гетьманом Речі Посполитої не часто бував у Тернополі. Проте місто добре адмініструвалося, його економіка зростала і приносила гетьману значні прибутки. Вже в 1548 році місто отримало Магдебурзьке право. Мешканців заохочували до зведення власних садиб. Розмір будинків не повинен був перевищувати 10,5 на 23,5 м. До кожної будівлі прилягав більший або менший земельний наділ. Будинок і город складали неподільну власність і не могли бути проданими окремо. Згодом поселенці виплачували за садиби по 18 грошів і 2 пів мірки вівса. Крім оплати, городяни відробляли на панському полі 2 дні щотижня, складали данину медом і свининою. За користування правом ловити рибу в ставу треба було брати участь в ремонті греблі та лісопилок. Згодом, з 1559 р., повинність була замінена грошовою оплатою.
Архітектура Тернополя[]
Замок[]
Історія замку сягає ще часів Галицько-Волинського князівства. На фундаменті цього замку, який пізніше був зруйнований татаро-монгольською навалою було збудовано Воздвиженську церкву. Замок після того, як його в 1672 році знищили турецькі союзники гетьмана Петра Дорошенка. Згодом замок було відбудовано як палацову споруду на початку XIX століття у новому стилі — подібно до великого палацу у вигляді каре з невеликим двором всередині. Болокам’яна різьба стриманих форм добре в’яжеться з великими площинами стін. Цю споруду сильно зруйнували смерчі першої і другої світових воєн. Замок реставровано в 1951 році й нині тут Палац спорту.
Старовинні церкви міста[]
Воздвиженська церква[]
Крім замку, збереглася Надставна церква — церква Воздвиження Чесного Хреста, що була споруджена на початку XVI ст. на фундаменті древнього храму, історія якого сягає часів України-Русі. Будівля — це тридільний храм без бань. Біля церкви є також масивна дзвіниця, збудована в 1627 році. Її стіни складені з природного каменю-пісковику і мали оборонне значення. У 1978 році тут було виявлено поховання людини, яке було дуже схожим до тих, що робили за часів язичництва на Русі. У 1831 р. під час пожежі повністю згоріла покрівля церкви. Пізніше було добудовано службові споруди з церкви і дзвіницю, які до нашого часу вже не збереглися.
Церква Різдва Христового[]
Другу церкву — Різдва Хрестового, як засвідчує фундаційний напис, почали мурувати 15 червня 1602 р. і закінчили 4 серпня 1608 р. під орудою відомого муляра Леонтія. Спочатку споруда була невелика і одноярусна. Згодом був добудований другий ярус і дві півкруглі вежі. На початку ХХ ст. до церкви збоку було добудовано службові приміщення. Під час Другої Світової Війни була зруйнована. Лише у 1954 році церкву знову відреставрували. В результаті реставрації змінилася форма купола. Церква прямокутна в плані, трьохапсидна, з високо розташованими вікнами-бійницями товщиною стін до двох метрів, що дозволяє віднести її до храмів оборонного типу. Очевидно, на місці цієї церкви колись стояла значно старіша споруда.
Церква Успення Пречистої Діви Марії[]
А у 1636 р. було зведено дерев’яну Монастирську церкву (Успення Пречистої Діви Марії) , згодом, в 1836 р., на цьому місці — нову, муровану церкву, що знаходилась у Микуленецькій частині міста. Приміщення цієї церкви знищили більшовики в 1962 р., і в наші дні її там заново збудували парафіяни.
Тернопільське братство[]
Міщанами Тернополя при церковній парафії міста було засноване Тернопільське братство. Власник міста князь В.-К. Острозький у 1570 р. виділив 235 морґів землі, кошти на утримання школи і шпиталю для пристарілих і хворих людей. Міщанське братство збудувало для шпиталю приміщення і утримувало сиротинець, який вели Сестри Служебниці. Братство протягом кількох століть розширювало свою діяльність, сприяло збереженню руської (української)самобутності. У 1569 р. Лука з Тернополя переклав Старий Заповіт.
Набіги турків і татар[]
Власне, ці стародавні споруди, що збереглися для наших сучасників, були німими свідками нападів та Тернопіль татар і турків, які у 1544-1698 рр. чотирнадцять разів спустошували місто, вбивали чи забирали у ясир його жителів. У 1544 році тернополянам довелося стати на захист ще недобудованої фортеці. Навальний штурм татарам не вдався, й вони взяли поселення в облогу. Його мешканці та жителі навколишніх сіл стояли на смерть і змогли утримати замок до приходу Сандомира з польськими військами. Проте у 1575 році повторили свої напади. Вони спалили села навколо Тернополя, увірвалися на його околиці, захопили багато полонених. Озброєні городяни відмовилися дати викуп і почали оборону міста. Через кілька днів татарська армія була розбита у бою поблизу сусіднього міста Збараж. Чотирнадцять років поспіль, у 1589 році, орда знову вторглася в Західне Поділля. Під Тернополем татари стали табором, звідки розсилали загони руйнівників і грабіжників у навколишні землі. Лише після поразки під селом Баворів були змушені відступити. У XVII столітті напади татарів повторювалися. У 1618 році вони серйозно зруйнували місто. Від вогню пожежі потерпіло багато споруд.
Хмельниччина[]
Через Тернопіль проходив шлях козаків Богдана Хмельницького у боротьбі проти польської шляхти. Місцеві жителі не тільки приєднувалися до його загонів а й виступали на захист своїх прав від іноземних визискувачів, відстоювали свою віру і культуру. Ще до того, як розпочалося велике загальноукраїнське повстання , значна частина жителів міста втекла на Запорозьку Січ, щоби там приєднатися до козаків. Тернополяни також допомагали козакам під час визвольного походу 1648 року під орудою Богдана Хмельницького на Львів. У 1653 році Богдан Хмельницький вирушивши назустріч війську короля Яна ІІ Казимира, став табором поблизу Тернополя. У місті перебувало тоді султанське посольство.
Австрійський період (1772 — 1918 рр.)[]
Розвиток міста у XIX столітті[]
1772 року внаслідок Першого поділу Польщі Тернопіль опинився у складі Габсбурзької монархії. Тернопіль став повітовим центром Королівства Галичини і Лодомерії(новоствореної провінції держави Габсбургів).
Тернопіль в період Наполеонівських війн[]
У 1809 році був підписаний Шенбруннський мир, відповідно до якого Російська імперія отримала Тернопільський округ(9 тис. км². території і 400 тис. населення). Проте по закінченню війн за умовами Віденського конгресу 1815 року Тернопільщину було повернуто до Австрійської імперії.
Розвиток міста в Австрійський період[]
В середині XIX ст. розпочалася історія Тернополя як вільного королівського міста. Близько 1840 року Еразм Коритовський продав місто шляхтичу Тадеушу Туркулу. Вже через 3 роки (15 лютого 1843) Туркул уклав угоду з міщанами: місто повинно було сплатити йому 175 тисяч флоринів і ставало вільним. 27 липня 1843 року гебарнатор Галичини барон Вільгельм фон Штуттергайм затвердив акт продажу, і вже в 12 грудня 1844 року цісар Фердинанд І подарував місту статус вільного королівського і герб(Герб Тернополя.)Також стали вільними і належні до магістрату села: Біла, Чистилів, Підзамче, Кутківці і Пронятин[1]
У другій половині XIX ст. до Тернополя прокладено шість шосейних шляхів. 1870 р. збудовано залізницю Львів — Тернопіль. У місті почали працювати 2 банки, 5 приватних млинів і 3 крупорушки, розширилися шевські, кравцеві, ковальські, столярські, різницькі та інші цехи. Це вплинуло на приріст населення. Якщо у 1808 р. в Тернополі мешкало 7093 чоловіки, то наприкінці століття було понад 30 тисяч.
Розвиток національної ідеї в Тернополі[]
Під впливом революційних подій 1848 р. інтелігенція Тернополя розпочала боротьбу за духовне і національне самовизначення. Заходом учителя гімназії, відомого громадсько-політичного діяча Олександра Барвінського в 1876 р. відкрито філію «Просвіти» у Тернополі, яка видавала книжки з історії України, мала бібліотеку і книгарню для українського населення, організовувала концерти та етнографічні вистави. Зусиллями просвіти у 1898 р. було відкрито українську гімназію, вчителями і вихованцями якої стали митрополит Йосип Сліпий, вчені Степан Белей, Роман Смакула, режисер Лесь Курбас, композитор Василь Барвінський, письменник Володимир Гжинський, Петро Карманський та багато інших.
Вул. Руська у Тернополі
На світанку ХХ століття тернополяни почали об'єднуватися у культурно-просвітницькі і спортивні товариства «Січ», «Пласт», «Сокіл», вихованці яких першу світову війну вчилися у рядах Українських Січових Стрільців і після розпаду Австро-Угорщини 1918 року стали на захист молодої Західно-Української Народної Республіки.
28 листопада 1905 року відбувся Тернопільський робітничий виступ. Під тиском народний протестів уряд Австро-Угорщини у січні 1907 здійснив реформу виборчої системи.
В часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.
Тернопіль — столиця Західноукраїнської Народної Республіки[]
Тернопіль був столицею цієї держави. У будинку, де нині середня школа 4, працював її уряд Державний Секретаріат, котрий звідти перебрався до Станіславова (Івано-Франківськ). Невдовзі Тернопіль захопили поляки, яких на деякий час витіснили із міста більшовицькі війська.
Велика Вітчизняна війна[]
В Тернополі з нагоди Акту проголошення Української Держави 30 червня 1941 року у Львові 27 липня 1941 відбулася багатолюдна маніфестація; українці зайняли адміністративні установи міста, упр. округи очолив В. Охримович.
Жителі міста Й. і В.Кравчуки, М. Кулик, О. та Г. Саїки, О. й З. Сердюки — одні з праведників народів світу.
Тернопіль у Радянський період[]
Під час Другої Світової війни Тернопільський став був повністю знищений. А в 50-их роках минулого століття відбувається масштабна відбудова Тернополя. Водну перлину міста стали відновлювати у 1956 році, коли було прийнято рішення про підпорядкування всіх водних ресурсів місцевій владі. Тоді збудували нову дамбу, а рівень води став вищим, ніж було раніше. Нове водосховище зайняло значно більшу площу — понад 300 гектарів, і назвали його Комсомольським озером. У той же час проходять так звані суботники з благоустрою територій довкола озера. Між водоймою та центром міста заклали парк імені Шевченка, який протягнувся вздовж східного берега водойми. Відреставрували і Старий Замок, у якому згодом розмістився Палац спорту. Впритул до нього прибудували красивий будиночок, в якому розмістили ресторан „Хвиля”. Над рестораном була тераса, з якої відкривалась чудова панорама озера (на жаль, її вже не існує, оскільки цій будівлі надбудували другий поверх). На південно-східному березі був створений міський пляж.
220px|right|thumb|Теперішня карта Тернополя Потрапити до нього з міста можна було спустившись із широких сходів, що ліворуч Старого Замку, чи з вузьких, що біля альтанки праворуч нього. Уся набережна вздовж парку була оформлена в неокласичному стилі, який у ті часи був досить поширеним. Були споруджені альтанка та інші декоративні об’єкти. В цей же період був споруджений славнозвісний острів Кохання. Щоправда, це тепер його так називають. Тоді він був названий на честь тодішнього міського голови Сидоренка. Подейкують, що тоді за спорудження острівця міське керівництво отримало сувору догану. Однак зодчі у його проектуванні не вигадували чогось незвичайного. Просто під час планового поглиблення Комсомольського озера бульдозерами нагребли мул з дна водойми. Потім тут посадили дерева та збудували дерев’яну альтанку, що стоїть і досі. У 60-их роках пляж біля Старого замку ліквідували. Натомість створили стоянку для катерів, яхт і моторних човнів. Біля Старого замку збудували і центральну пристань. Широкі сходи, що ведуть до неї, розділив каскад штучних водоспадів, який назвали „Сльози Гронського”. Пан Гронський у той час був головним архітектором міста, але через якийсь прокол його посадили у в’язницю. Поруч, на частині території колишнього Підзамче за типовим проектом збудували готель „Тернопіль”. Однак у той час він значно прикрасив місто, а з боку набережної створили мальовничі схили. На протилежній стороні, на схилах Кутковецької гори, заклали лісопарк „Лісопарк”. На березі новоствореної зеленої зони збудували ресторан „Поплавок”, з тераси якого відкривався чудовий краєвид на центральну частину міста. Біля ресторану створили новий пляж. Згодом його назвали Ближнім, оскільки неподалік села Пронятин створили ще один пляж, який став Дальнім. У сімдесятих роках двадцятого століття стоянку човнів перенесли на протилежний берег міста. Там же був створений Морський клуб. 4 грудня 1939 року Тернопіль став центром області. Більшовицький режим, згодом фашистська окупація завдали Тернополю найбільше непоправимих втрат за всю історію. За 20 місяців радянської влади енкаведисти репресували 9 тис. жителів міста, понад 600 тернополян розстріляли у місцевій тюрмі. Гітлерівські фашисти знищили майже 15 тис. чол., сотні юнаків і дівчат вивезли до Німеччини. Страшних матеріальних втрат зазнав і сам Тернопіль : підприємства, школи, житлові будинки були повністю зруйновані. І в післявоєнні роки сталінська репресивна машина не зменшувала своїх обертів — сотні українських патріотів були вивезені у Сибір, розстріляні…